2009-2010 роки. Україна.

Роки 2009-2010 стали для мене своєрідним перехідним Рубіконом. По-перше ними завершувався мій “європейський” цикл кобзарювання і одночасно продовжувалось кобзарювання в “українському трикутнику” — влітку в Криму, восени у Львові, зимою і весною в Києві. А по-друге, стараннями моїх дітей Натана, Олесі й Назара, та ще щирого друга Андрія Мацьківа, я почав заново відкривати для себе світ через інтернет-павутину, в якій я час від часу із здивуванням натрапляв на відео й аудіо-матеріали, а так же на друковані тексти, які стосувались безпосередньо мене і мого кобзарювання. Мої молоді “інтернет-наставники” показали мені, людині з минулої, доінтернетної епохи, як користуватися нетбуком, як зберігати знайдену там інформацію у флеш-накопичувачах і на інтернет-сайтах.

Саме в цей перехідний період і був покладений початок мого відеоархіву, який представлений на цьому веб-сайті, що його для мене заснувала набагато пізніше моя донька, “інтернет-чарівниця” Олеся. До цієї відео-колекції увійшли оцифровані Андрієм Мацьківим відео і аудіо-диски, які були створені раніше, під-час моєї участі в теле-фільмах, телевізійних передачах, радіо-інтерв’ю і польських фестивалях — ними якраз починаються записи “Відеоархіву” цього веб-сайту.

Нижче показані відео, на яких моє кобзарювання зафіксоване або незнайомими мені людьми, або друзями, а потім виставлене в мережу і випадково знайдене мною. Є серед них так же такі відео, в яких виконувана мною пісня проілюстрована свтлиною, або серією картинок, сюжет яких близький до сюжету пісні. Ці та інші “польові” відео-записи, не завжди високої якості, іноді навіть неозвучені, але для мене тим не менш дорогі, як пам’ять, як свідчення моїх кобзарських мандрів.

2009 рік. Київ. Підземний перехід Майдану Незалежності.

Львів. Площа Адама Міцкевича. Травень 2009 р.

Весною, в міру потепління, мені, як і в минулі роки, знову стелився шлях на захід, спочатку у Львів (саме тут виконується пісня “Наливаймо браття”) і дальше — на яскравий і гомінкий фестиваль “BUSKER BUS”, керований невгамовним пасіонарієм Ромеком Поплоником.

КРИМ. 2009 р.

Колись я вважав свою Малу (але з великої букви) Батьківщину — село Котиківку, де я народився, і місто Городенку, де ходив до школи, Райськими Куточками на землі. Тепер же моїм Райським Куточком стала Мала Батьківщина моїх дітей, внуків і правнуків — Ялта і взагалі — Крим. Сюди, де витає душа мого кобзарського наставника Олексія Нирка, я повертаюсь із своїх кобзарських мандрів і в міру своїх сил реалізую його незабутню науку кобзарювання.

Від мого кобзарського Пан-Отця Олексія Федоровича Нирка, я не тільки перейняв вміння гри на бандурі, але завдяки йому кобзарювання стало моїм способом життя. Тільки завдяки йому бандура задзвеніла в руках його незчисленних учнів в містах і селах Криму, на Кубані й Зеленому Клині. Відколи зупинилось його серце 27 вересня 2005 року (інфаркт), вдячні кримчани віддають данину пам’яті про подвижницьку діяльність кобзарського маестро.

оо

Вшановують видатного кобзарського маестро і в Києві.

Але з часом в Ялті проявилось досить своєрідне “шанування” кобзарської спадщини Олексія Нирка.

2010 рік. Київ.

На цьому місці, біля Головпошти, ще у листопаді 2007 року я започаткував свій перший зимовий кобзарський сезон в Києві. Тут же, на цьому місці я познайомився і на всю решту життя подружився із своїм краянином з Івано-Франківщини Андрієм Мацьківим, якого настільки привабили звуки моєї бандури, що він не пошкодував часу для “увічнення” і тиражування моїх пісень на аудіо-дисках, які він художньо оформив і назвав “ОСТАП КІНДРАЧУК – КОЗАК-БАНДУРИСТ”. Нижче подано зовнішній вигляд цього аудіо-диска, який Андрій розмістив у інтернеті в якості ілюстрації до виконуваної мною пісні “На майдані, зганьбленім дощенту”, Крім згаданого вище оцифрування моїх давніших відео-дисків, він розмістив тексти 44-х пісень з мого репертуару на окремій сторінці сайту pisni.org.ua (https://www.pisni.org.ua/personlist/kobzari.html)