Гей, на татарських полях Та на козацьких шляхах Не вовки-сіроманці Квилять, проквиляють, Не орли-чорнокрильці клекочуть, Та попід небесами літають, –
Сидить на могилі Козак старесенький, Як голубонько сивесенький, У кобзу грає-виграває, Жалібно співає.
Кінь біля його Постріляний та порубаний, Ратища поламані, Піхви – без шаблі булатної, У ладівниці – ні однісенького набою.
Тільки й зосталась йому бандура подорожня, Та в глибокій кишені люлька-бурулька, Ще й тютюну півпапушки, Козак-сердега люлечку потягає, У кобзу грає-виграває, Жалібно співає:
“Гей, панове-молодці, Козаки-запорожці! Ой де ж то ви пробуваєте? Чи до Січі-матері приїжджаєте, Чи ляхів-ворогів киями покладаєте, Чи татар-бусурман Малахаями, як череду, в плін завертаєте?
Гей, коли б же мені бог поміг Старі ноги розправляти Та й за вами поспішати, Хоч би я на останку віку вам заіграв Та голосно жалібно заспівав.
Гей, уже ж, видно, мені без бандури пропадати, Уже нездужаю по степах я чвалати; Будуть мене вовки-сіроманці зустрічати І дідом за обідом коня мого заїдати…”
Сидить козак на могилі, У кобзу грає-виграває, Жалібно співає: “Гей, кобзо моя, Дружино моя, Бандуро моя мальована!
Де ж мені тебе діти: А чи в чистому степу спалити І попілець на вітер пустити,
А чи на могилі положити? Нехай буйний вітер по степах пролітає, Твої струни зачіпати, Смутнесенько-жалібнесенько Грає-виграває,
І будуть козаки подорожні проїжджати, І твій голос зачувати, І до могили будуть привертати…”
26.05.1994 р. Я разом із моїм кобзарським Пан-Отцем Олексієм Нирком вирушили потягом із Сімферополя до Дніпропетровська, де прийняли участь у Всеукраїнському фестивалі кобзарського мистецтва, присвяченого 400-річчю від дня народження Богдана Хмельницького та 50-річчю ООН
Учасниками фестивалю крім нас двох були – заокеанський кобзар Андрій Горняткевич (США), українські кобзарі В. Литвин, В. Лісовол, В. Жданкін (Київ), М. Мошик (Суми), В. Харченко (Дніпропетровськ), Зоя Слободян (Івано-Франківськ), Б. Жеплинський (Львів), лірник М. Хай (Київ), та ще два десятки відомих кобзарів і молодих бандуристів. Одні з них грали на хроматичних бандурах, а інші, які величали себе «автентичними» кобзарями, грали на «старосвітських» діатонічних бандурах і кобзах.
Три дні – 27, 28 і 29 травня 1994 року з 09.00 до 13.00. всі учасники проводили в Обласному краєзнавчому музеї ім. Дмитра Яворницького на засіданнях науково-практичної конференції «Кобзарсько-лірницька традиція та її сучасний розвиток». А з 14.00 до 19.00 кожний учасник фестивалю виступав зі своїм інструментом на центральній алеї Дніпропетровська і в парку ім. Б. Хмельницького для мешканців міста, які, як для зрусифікованого міста, сприймали кобзарів привітно і з приємним здивуванням. З 19.00 кобзарі виступали в Муздрамтеатрі ім. Т. Г. Шевченка, або в Театрі опери та балету.
Наостанок у згаданому Музею Яворницького відбулись перевибори голови Всеукраїнської спілки кобзарів відповідно до звичаю Запорізької Січі, з посипанням на чуприну землі і сміття, щоб не зазнавався. Очільником спілки став кобзар Володимир Горбатюк, який після смерті канівського кобзаря Олексія Чуприни, зайняв його місце кобзарювання на могилі Т. Г. Шевченка.
На пам’ять кожний учасник фестивалю отримав пам’ятну медаль Музею Дмитра Яворницького із зображенням цього видатного історика Запорожжя на аверсі, і будинку музею його імені — на реверсі. А так же кожному була вручена «Подяка».
Кобзарі в оселі Яворницького.
* * *
1994 р. КРИМ, ЯЛТА.
Було це у липні 1994 року.
Підчас гастрольної поїздки заокеанської Капели бандуристів ім. Тараса Шевченка містами України і Криму, я і мій малолітній син Назарко, не тільки потрапили на їх концерт у Ялті, але й у… відеофільм про ці гастролі. Про цей незабутній концерт, крім фільму, (нижче подані фрагменти з нього) нам нагадує ювілейна книга до 75-ліття згаданої капели з автографом її учасника, видатного американського бандуриста Юліана Китастого, а также програма ялтинського концерту, в якому прозвучала пісня…про Ялту на кримськотатарській мові.
Епізод про Ялту починається приблизно з 9:20 хвилини.
Ми в кадрі – з 12:45.
* * *
Кінець 90-х р. ХХ ст. Львів.
Зустріч бандуристів В. Кирилича, Б. Жеплинського, О.Кіндрачука та М. Коваля . Ведуча М. Чумарна.
Відео зняте у Львові в дев’яностих роках XX століття. Бандуристи розмовляють про історію кобзарства в Україні. Зліва направо – Василь Кирилич, Марія Чумарна, Богдан Жеплинський, Остап Кіндрачук, Михайло Коваль. В дискусії бандуристи обговорюють традиції кобзарства, їх репертуар, зокрема українські народні думи, псальми. Михайло Коваль виконує псальм “Про Олексія Божого чоловіка”. Бандурист Василь Кирилич працював у Дрогобичі, кобзарював. Богдан Жеплинський збирав творчі біографії кобзарів і бандуристів, згодом видав енциклопедичний довідник ” Українські кобзарі, бандуристи, лірники”. Бандурист Остап Кіндрачук родом з Івано-Франківської обл, але далі жив і працював в м.Ялта, навчився грати на бандурі.від Олексія Нирка. Кобзар-бандурист Михайло Коваль з Черкащини виконує традиційний кобзарський репертуар..
З 1999 року я почав щоліта кобзарювати на вулицях польських міст.
Краків
2000-2001 роки.
Познань
Вроцлав
BUSKER BUS
Тут, у Вроцлаві знаходилось екзотичне “Бюро сприяння вуличного мистецтва”, за фінансової підтримки міської влади.Ініціатор і незмінний директор цього бюра Ромуальд Поплоник заснував щорічний Фестиваль вуличних артистів “BUSKER BUS”. Він регулярно запрошував до участі в ньому вуличних артистів різних жанрів (музика, пісні, танці, цирк, клоунада і т.п.) буквально з усього світу, починаючи з Японії, Нової Зеладії, Аргентини, Канади і закінчуючи Швейцарією.В 1999-му році цей список поповнився Україною в особі “kozaka z Krymu”, тобто мною і моєю бандурою.
Ромуальд Поплоник
1999 – Busker Bus
2000 – Busker Bus
Липень 2001 – Busker Bus
2002 – Busker Bus
17.07.2000 Газета Вроцлавска Світлина
18.07.2000р – Диплом BuskerBus
18.07.1999 – Диплом BuskerBus
2004-2005. Краків
В червні 2004-го року моє кобзарювання в Кракові також потрапило в поле зору ТБ
Зимою, під час Помаранчевої революції, я грав у Одесі, потім в столиці Молдови Кишиневі, а в травні 2005-го року — знову у Кракові, де моє кобзарювання було зафіксоване українською редакцією Варшавського телебачення.
Влітку, під-час кобзарювання в Польщі, я намагався не пропустити участь в таких, багатих на публіку подіях, як Свентояньскі ярмарок в Познаню (червень), фестиваль “BUSKER BUS” у Вроцлаві, з виїздом в інші міста (липень) і Домініканський ярмарок в Гданську (серпень). Всі інші місяці, дозволені візами, я проводив у Кракові, який є справжньою Меккою для туристів, як іноземних так і польських. Один з таких туристів, англієць Юліян, зафільмував на свій телефон мою гру на вулиці Гродській в Старому місті Кракова, влітку 2007-го року.
10.05.2003р. Краків. Гейнал
10.05.2003 р. Диплом-гейнал
Липень 2007 р.
Липень 2009 р. Вроцлав.
і
Один із багатьох епізодів спілкування з перехожими слухачами на фестивалі “BUSKER BUS”-2009 у Вроцлаві, знятий “на камеру” (Автор – Раймунд Гобот)
Серпень 2009 р. Дрезден.
По завершенню фестивалю “BUSKER BUS”-2009 у Вроцлаві, я, не володіючи німецькою мовою, наважився поїхати у німецьку туристичну “мекку” — Дрезден. Три години з мінутами їзди електричкою, і я — в Дрездені. Там, на щастя, я натрапив на українця-заробітчанина, який скерував мене в дешевий гостел, де я поселився на цілий місяць і став невід’ємним елементом музичного пейзажу центру Дрездена, як рівний серед рівних вуличних музик. Щоправда “ерудовані” німецькі гіди представляли мене своїм екскурсантам як не “арабіше шейх”, то “руссіше цар”, або “Чингіс-хан”, аж поки я не виставив табличку з написом “україніше козак-бандурист”…
Після кожного “польського” літа я, як і раніше, кобзарював у містах України і Криму. Часто грав у Львові. Там ранньою весною 2002-го року біля мене зупинився турист з Баварії Гайнц Бауер. Він слухав мою бандуру, фотографував, фільмував, а потім… “заразився” від мене грою на бандурі і подружився зі мною на всю решту життя.
Пізніше в своєму відеоархіві Гайнц виявив моє минулорічне інтерв’ю львівському ТБ, випадково зафіксоване ним з екрана телевізора ще до знайомства зі мною, щоправда без звуку. На жаль в мій відео-архів це інтерв’ю не потрапило.
Зате в наступні роки львівське телебачення продовжувало “балувати” мене своєю увагою.
Роки 2009-2010 стали для мене своєрідним перехідним Рубіконом. По-перше ними завершувався мій “європейський” цикл кобзарювання і одночасно продовжувалось кобзарювання в “українському трикутнику” — влітку в Криму, восени у Львові, зимою і весною в Києві. А по-друге, стараннями моїх дітей Натана, Олесі й Назара, та ще щирого друга Андрія Мацьківа, я почав заново відкривати для себе світ через інтернет-павутину, в якій я час від часу із здивуванням натрапляв на відео й аудіо-матеріали, а так же на друковані тексти, які стосувались безпосередньо мене і мого кобзарювання. Мої молоді “інтернет-наставники” показали мені, людині з минулої, доінтернетної епохи, як користуватися нетбуком, як зберігати знайдену там інформацію у флеш-накопичувачах і на інтернет-сайтах.
Саме в цей перехідний період і був покладений початок мого відеоархіву, який представлений на цьому веб-сайті, що його для мене заснувала набагато пізніше моя донька, “інтернет-чарівниця” Олеся. До цієї відео-колекції увійшли оцифровані Андрієм Мацьківим відео і аудіо-диски, які були створені раніше, під-час моєї участі в теле-фільмах, телевізійних передачах, радіо-інтерв’ю і польських фестивалях — ними якраз починаються записи “Відеоархіву” цього веб-сайту.
Нижче показані відео, на яких моє кобзарювання зафіксоване або незнайомими мені людьми, або друзями, а потім виставлене в мережу і випадково знайдене мною. Є серед них так же такі відео, в яких виконувана мною пісня проілюстрована свтлиною, або серією картинок, сюжет яких близький до сюжету пісні. Ці та інші “польові” відео-записи, не завжди високої якості, іноді навіть неозвучені, але для мене тим не менш дорогі, як пам’ять, як свідчення моїх кобзарських мандрів.
2009 рік. Київ. Підземний перехід Майдану Незалежності.
Львів. Площа Адама Міцкевича. Травень 2009 р.
Весною, в міру потепління, мені, як і в минулі роки, знову стелився шлях на захід, спочатку у Львів (саме тут виконується пісня “Наливаймо браття”) і дальше — на яскравий і гомінкий фестиваль “BUSKER BUS”, керований невгамовним пасіонарієм Ромеком Поплоником.
КРИМ. 2009 р.
Колись я вважав свою Малу (але з великої букви) Батьківщину — село Котиківку, де я народився, і місто Городенку, де ходив до школи, Райськими Куточками на землі. Тепер же моїм Райським Куточком стала Мала Батьківщина моїх дітей, внуків і правнуків — Ялта і взагалі — Крим. Сюди, де витає душа мого кобзарського наставника Олексія Нирка, я повертаюсь із своїх кобзарських мандрів і в міру своїх сил реалізую його незабутню науку кобзарювання.
Від мого кобзарського Пан-Отця Олексія Федоровича Нирка, я не тільки перейняв вміння гри на бандурі, але завдяки йому кобзарювання стало моїм способом життя. Тільки завдяки йому бандура задзвеніла в руках його незчисленних учнів в містах і селах Криму, на Кубані й Зеленому Клині. Відколи зупинилось його серце 27 вересня 2005 року (інфаркт), вдячні кримчани віддають данину пам’яті про подвижницьку діяльність кобзарського маестро.
оо
Вшановують видатного кобзарського маестро і в Києві.
о
Але з часом в Ялті проявилось досить своєрідне “шанування” кобзарської спадщини Олексія Нирка.
2010 рік. Київ.
На цьому місці, біля Головпошти, ще у листопаді 2007 року я започаткував свій перший зимовий кобзарський сезон в Києві. Тут же, на цьому місці я познайомився і на всю решту життя подружився із своїм краянином з Івано-Франківщини Андрієм Мацьківим, якого настільки привабили звуки моєї бандури, що він не пошкодував часу для “увічнення” і тиражування моїх пісень на аудіо-дисках, які він художньо оформив і назвав “ОСТАП КІНДРАЧУК – КОЗАК-БАНДУРИСТ”. Нижче подано зовнішній вигляд цього аудіо-диска, який Андрій розмістив у інтернеті в якості ілюстрації до виконуваної мною пісні “На майдані, зганьбленім дощенту”, Крім згаданого вище оцифрування моїх давніших відео-дисків, він розмістив тексти 44-х пісень з мого репертуару на окремій сторінці сайту pisni.org.ua (https://www.pisni.org.ua/personlist/kobzari.html)
о
о
о
о
о
