Родинна книгозбірня

В статусі книголюба-одинака.

Є такий відомий всім вислів — “Спочатку було СЛОВО”. Для мене СЛОВО у вигляді народної пісні з раннього дитинства було дивовижною “машиною часу”, що дозволяла не лише відчувати себе в сучасності, але й переноситись у минуле чи майбутнє. Пізніше я опанував іншим різновидом словесної “машини часу” — друкованим СЛОВОМ. Попри те, що у друкованого СЛОВА з’явився такі солідні “конкуренти”, наділені тими ж функціями у більш наглядному оформленні, якими є КІНО, ТЕЛЕВІЗОР, ІНТЕРНЕТ, я не зрадив своєму захопленню КНИГОЮ, яка по-своєму володіє маґією єднання людини з минулим-сучасним-майбутнім. Збагачений нюансами “книжної маґії” в ялтинському Клубі книголюбів, я продовжив поповнювати родинну книгозбірню як букіністичними раритетами, так і багатотомними виданнями класиків літератури і сучасних авторів включно з фантастами, серед яких переважали твори Олеся Бердника, енциклопедій, книг з різних жанрів мистецтва, нотної літератури, а найбільше — книг з історії України. Їх уже назбиралось біля трьох тисяч.

оо

Невимовні почуття охоплюють читача, який розгортає старовинний фоліант і відчуває себе поряд з давнім автором, а за вікном у цей час ніби буяє інша епоха із свистом стріл, дзвоном шабель, іржанням коней, гоготінням пожеж, ладанними ароматами богослужінь, гомоном весільних застіль…

оо

Давні видання, особливо древні рукописи, чи перші друковані інкунабули, неможливо не тільки придбати, але й почитати в бібліотеці. Вихід знайшли сучасні видавництва, які мають змогу копіювати рідкісні книги фототипічним, репринтним або факсимільним способом і я, звичайно ж, охоче купував такі копії, оскільки враження від знайомства з їх змістом майже не поступаються враженням при читанні оригіналів.

ооо

Читав я свої книги кожної вільної хвилини, читав під-час сніданку-обіду-вечері, читав у міському транспорті, читав у поїздах під-час кобзарських мандрів. Люблять читати і мої діти та внуки. Іноді я дарував стародруки музеям. Так Музеєві Лесі Українки в Ялті подарував “Народні мелодії з голосу Лесі Українки” Климентія Квітки (1917 р.)та “Народные малорусские песни” Амвросія Метлинського (1854 р.); Музеєві кобзарства в Переяславі-Хмельницькому — “Записки о Южной Руси” Пантелеймона Куліша ” (1856 р.), а від музею взамін отримав репринтні видання. Більшість своїх букіністичних надбань я подарував сину Назару, затятому колекціонеру і батькові двох моїх внуків-колекціонерів. Мандруючи з бандурою Україною, й Польщею, я до глибокої старості вгамовував свій “книжковий голод”, або як дружина Тамара називала — “книгоголізм”, справжніми книжковими скарбами, які знаходив у книгарнях і на книжкових форумах Львова, Києва, Одеси, Кракова й інших міст.