2. Козацько-грецька гілка нашого роду

Мій син Натан Кіндрачук — козацький потомок

З народженням Натана, козацьке відлуння мого роду сягнуло аж 1550-х років. Саме тоді була заснована перша Запорозька Січ, що поступово оволоділа  більшою частиною колишнього Дикого Поля, а воно, будучи обжитим козаками, отримало назву Вольності Війська Запорізького Низового, або просто — Запорожжя. Нині —  це території Кіровоградскої, Дніпропетровської, Донецької, а частково й Запорізької, Луганської й решти південних областей України. Поняття ці — вольності, та ще й козацькі, говорять самі за себе і свято зберігаються в традиціях і ментальності місцевого люду. В самому серці колишніх козацьких вольностей, в селі Рівному, на Кіровоградщині народилась і виросла вільна козачка Олена Григорівна Гавриленко. Вона вирішила, що для її самореалізації найкраще підходить найпівденніше місто України — Ялта. Тут вона вибрала свого судженого, кримського грека Георгія Харламповича Халкіді і невдовзі народила донечку Лілію. Ставши дорослою, Ліля вибрала в супутники життя малодосвідченого романтика моря, який за покликом свого козацького серця, опинився в Ялті так же для самореалізації, як і її мама, тобто — мене… Коли ж мимо нашого дому пролітали лелеки, один із них залишив нам маленького синочка Натанчика, в якому з роками поєднались найкращі риси, притаманні вільним синам Запорожжя і Древньої Еллади.

і

Збереглась групова світлина з дитячого садочка, на якій маленький Натан у сомбреро сидить серед дошкільнят своєї групи (внизу, справа) і з вихователькою (у верхньому ряду, в центрі).

іі

Натан виростав, коли я перебував у полоні морської романтики та інших захоплень, а йому приділяв недостатньо уваги і, як результат, на превеликий жаль не зумів стати для нього прикладом для наслідування. Тим не менш Натанові ніколи, ні разу не зрадили трепетні синівські почуття і пошана до батька.

і

іі

Після першого невдалого одруження перед Натаном простелився власний шлях з перепонами й випробуваннями, які він подолав по козацьки, з честю, а через певний час зустрів собі до пари справжню козачку Валентину, народжену также в споконвічно козацькому краю, в Запорізькій області. Об’єднаними зусиллями вони облаштували збудоване власними силами житло і примножили козацький рід Кіндрачуків рясним козацько-грецьким відгалуженням. Натанові сини (мої внуки): Кирило, Іван, Станіслав, Ілля, Натанчик. Його внуки і внучки (мої правнучата): Оля, Аліна, Платон, Максим, Кім, Сашко, Данилко, Іванко.

і

 

іі

іі

 

17.06.2023 р. – день народження Натанової дружини Валентини. Зліва направо – Оксана, дружина найстаршого внука Кирила, який відсутній, бо на роботі: іменинниця Валентина; Лілія, дружина внука Івана з маленьким правнуком Іванком на руках; за Остаповою головою – сам внук Іван з маленьким правнуком Данилком на руках; правнучка Оля, в білих брюках – донька Кирила; за її спиною внук Станіслав; три малолітні правнуки Кириловичі – Максим і Платон з Кімом на руках; у них за спиною – внуки Натанчик і Ілля в оклярах; крайній справа – Остапів старший син Натан; вітсутня на фото ще одна донька Кирила, правнучка Аліна… Отже увесь Натанів рід разом з ним – 16 (мінус 2 на фото)

 

Міцне, подвійно-козацьке відгалуження від Натанового кореня: Кирило, Оксана, Оля, Аліна, Платон, Максим і Кім Кіндрачуки.

 

Мамою найстаршого з моїх внуків — Кирила, як і його молодшого брата Іванка, була перша дружина мого сина Натана — Тетяна (їхня весільна світлина — над цим текстом). При підтримці свого батька Натана, Кирило виріс, оперився і зміцнів без дідового тепла і підтримки, оскільки я найкращі роки свого життя присвятив мореплаванню, а пенсійний вік — кобзарським мандрам, і проводив їх вдалині від своєї рідні. І це на всю решту мого життя стало джерелом болісних докорів сумління. А внук Кирило тим часом виявився краще від інших пристосованим до різких змін життєвих умов, попробував себе в різних видах діяльності, покращив свої житлові умови, знайшов для пари споріднену козацьку душу в особі чудової дівчини Оксани Марченко, яка стала його дружиною і мамою життєрадісних козачат жіночої і чоловічої статі, моїх правнучат: Олі, Аліни, Платончика й Максимка, а потім ще й Кіма. Найстарша, чорнявенька правнучка Оля, ще школяркою-шестикласницею, несказанно здивувала мене, свого вічно відсутнього в мандрівках діда, знайомого  їй в основному віртуально, з інтернет-повідомлень, написавши про мене нарис “Вуличний кобзар робить світ добрішим”. Нарис був надрукований у російськомовному збірнику “Известные люди Ялты” в 2013 році.

іі

і

 

24 квітня 2021 р. сім’я Кирила і Оксани поповнилась ще одним сином. Назвали його просто, але екзотично — Кім.

 

іі

 

 

 

А ось і козацько-вірменська гілочка Натанового роду Кіндрачуків: Іван, Лілія, Сашко, Данилко, Іванко

 

Від чисельного Натановогго  роду Кіндрачуків відбрунькувалась і грецько-козацько-вірменська гілочка — Натанів син (мій внук) Іванко поєднався з красунею Лілею з вірменським корінням і одарили свого діда, тобто мене, аж трьома правнуками: старшим — Сашком і близнючками — Данилком та Іванком.

іііі

 

 

і