3. Наша козацька гілка Стародубщини.

Козацькі корені моїх дітей — Олесі й Назара Кіндрачуків.

іі

ДОЛЯ розпорядилась так, що моєю дружиною стала Тамара Іванівна Іванцова, уродженка найпівнічнішої околиці історичної Гетьманщини, відомої під назвою Стародубщина, яка була правонаступницею удільного Стародубського князівства ще з XIII століття, але потім потрапила під владу Речі Посполитої. В 1648 році під-час Хмельниччини, коли відбулось масове покозачення українців, звільнена Стародубщина увійшла до складу Ніжинського козацького полку, як адміністративної одиниці новоствореної держави Гетьманщини. А в 1663 році це вже був окремий Стародубський козацький полк, в складі якого було 10 адміністративних сотень. Одночасно в ліси Стародубщини прибували переслідувані в Росії старообрядці зі своїми традиціями, які в 1707 році заснували слободу Клинці. Окрасою нашої родинної книгозбірні є двотомний козацький “Літопис Самовидця” створений видатним стародубським державним і церковним діячем Романом Ракушкою-Романовським. Там же, на Стародубщині була написана епохальна “Історія Русів”. Стародубський полковник Іван Скоропадський у 1708-1722 роках, і його нащадок Павло Скоропадський у 1918 році були гетьманами України. Із Стародубщиною звязані імена десятків найвидатніших людей України і в  їх числі — Леся Українка, Міклухо-Маклай, чий козацький предок послужив для Миколи Гоголя прообразом Тараса Бульби при написанні однойменної повісті. Після поразки ької Народної Республіки 1918 року Стародубщина була включена до складу Брянської області РСФСР. Там, у виселку Обольошево, Клинцівського району народились Іванцов Іван Якович і Молчанова Марія Михайлівна — батьки моєї майбутньої дружини Тамари.

іі

Козаки з прізвищем Іванець, Іванців, від яких походить зрусифіковане Іванцов, числяться в давніх козацьких реєстрах. У мами Івана Яковича так же козацьке прізвище — Свириденко. А от у Тамариної мами можливі корені старовірів Молчанових і… білорусів — мама Марії Михайлівни — Губенок Ольга. Якби там не було, але, уродженка колишньої гетьманської Стародубщини Іванцова Тамара після закінчення Ялтинського технікуму торгівлі залишилась працювати в Ялті за фахом неподалік від Ялтинського порту, де працював я. Тож не дивно, що наші життєві шляхи зійшлись, а згодом у капусті знайшлись наші чудові діти — Олеся і Назар, чия природна козацька сутність була підсилена козацькими ґенами батька і матері.

 

і

В шкільні роки у Олесі й Назара було чимало позакласних занять, захоплень і знайомств, які сприяли насиченню їхньої свідомості найрізноманітнішими проявами козацької ідеї. Йдеться про їхню причетність до Ялтинської дитячої капели бандуристів “Кримські Проліски”, навчання в Українській недільній школі при музею Лесі Українки в Ялті, епізодична участь в культурологічних заходах Ялтинської “Просвіти”.Не останнє місце в поглибленому покозаченні обох дітей займала наша родинна книгозбірня; філателістичні, нумізматичні, боністичні колекції; тематичні колекції значків, сувенірів, та й сама домашня атмосфера включно з інтер’єром житла…

ііі

іі

іі

В 1994 році під-час навчання в Ялтинському педучилищі Олеся у відповідності до завдання з предмету “Народознавства” створила родовід своїх (і, природно, брата Назара) батьків — КІндрачуків й Іванцових. Проілюстрований схематичним “древом роду” та світлинами цей родовід став справжньою родинною реліквією ялтинських Кіндрачуків.

іі

і

і

і

і

і

іі

іі

і

і

і

Непомітно виросли наші діти, поєднавши в собі козацькі гени західноукраїнського Покуття і північно-східної Стародубщини. А дальше накопичена ними подвійна козацька пасіонарність скерувала кожного з них на пошуки Жар-птиці Щастя уже своїми, особисто вибраними шляхами, і в результаті на генеалогічному Древі Роду Кіндрачуків виросли нові гілочки.

 

Олеся, Сергій і Маринка.

Свою Жар-птицю наша доня довго не могла знайти на земній тверді. Народна приповідка каже: “Свою долю конем не об’їдеш”. Пробувала і вона догнати Щастя-Долю конем (дивись світлину нижче), пробувала шукати віртуально, вивчившись на інженера-компютерщика. Зайнялась скелелазанням і навіть стала інструктором з цього виду спорту, але подолавши найвищі скелі, доня знову опинялась там на земній тверді, над якою височів звабливий купол Неба. Саме там, в надхмарних висотах Олеся піймала за хвіст свою Жар-птицю, а точніше — за клеванти параплана, якими навчив її користуватись інструктор цього літального пристрою Сергій, з прізвищем, поширеним серед загартованих суворим кліматом потомків козацького отамана Єрмака сибіряків, — Сєдих. Так зійшлись двоє невгамовних, наполегливих, цілеспрямованих пасіонаріїв, умовно кажучи — козацький і сибірський. Такими вони виховують і свою донечку (нашу внучку) Маринку, яка, тільки зіп’явшись на ноги, одночасно навчилась кататись на лижах, полізла з батьками на скелі і полетіла з ними в захмарні далі. Таку ж невгамовну пасіонарну енергію вони прищеплюють своїм синам — Сергієвому Шурику і Олесиним — Сашку і Даньку. Іноді, на жаль з роками не так часто, як хотілось би, цей процес супроводжують козацькі мелодії моєї бандури, нагадуючи їм про наші спадкові гени степових лицарів козацької Розкіш-Волі, яка, до речі колись поширилась і на підкорений ними Сибір…

іі

іііі

ііі 

 

Запрошення в… небо від Сергія, Олесі й Маринки.

https://www.facebook.com/ParaglidingYalta/

https://aipetri-paraplan.ru/polety-na-paraplane-v-krymu-s-instruktorom?fbclid=IwAR0Vi9UXcMIAE-rWiZYezvBDNDfKFoqYdlw-djNJOWrCiN-xjIEyqVf1f7I#price-ap

https://aipetri-paraplan.ru/polety-na-paraplane-v-krymu-s-instruktorom?fbclid=IwAR17_xG7ElbflM3S9dz9N_wJsCa_lEoRyTUYSKVTf7su54suEpGQI4zl9A0

https://aipetri-paraplan.ru/polety-na-paraplane-v-krymu-s-instruktorom?fbclid=IwAR10P6W_buYXC8l1s0iBTMMyWk8wmuGB_7_nL4x9OAz5Mp311rxYvTRpFy8

https://aipetri-paraplan.ru/polety-na-paraplane-v-krymu-s-instruktorom

 

Після закінчення середньої школи в Ялті, Назар так же, як і старша сестра Олеся, деякий час шукав свій шлях до самореалізації методом проб і помилок за межами Криму. Протягом року наш син зрештою зрозумів, що він, як до речі і я, і вся наша родина Кіндрачуків, щиро закоханий у наш чудовий Кримський Край, без якого життя втратить всі свої барви. Одночасно він остаточно визначився, з вибором професії, яка повністю відповідала його уявленням про сенс життя. Він відчув, що народився на світ для того, щоб стати… телевізійним репортером. Тож поєднавши свій кримський патріотизм з омріяною метою, Назар поступив вчитися в Сімферопольський гуманітарно-екологічний інститут на факультет журналістики. Будучи життєрадісним хлопцем, Назар, як то від віку заведено у козаків, сприймав реальність крізь призму веселої, доброзичливої іронії, і був душею студентського товариства. А неподалік, в педагогічному закладі, таку ж радість життя випромінювала студентка Христина Туриненко, яка своє козацьке прізвище отримала у спадок від батька Валерія Валентиновича з кримського міста Саки. Потрапивши в поле зору одне одного, дві яскраві особистості відчули, що їхні серця б’ються в унісон, як одне ціле, і їм без слів стало ясно — вони, Назар і Христина, створені одне для одного самим Всевишнім.

іі

Отримавши дипломи, молоді ентузіасти, щоб не загубитись одне від одного, спочатку подбали про спільне житло, щоправда тимчасово орендоване, поки спроможуться на власне. Після цього Христина, за прикладом своєї мами-педагога Людмили Іванівни (дівоче прізвище Мартиненко), пішла вчителювати в Сімферопольську українську гімназію №9, до речі — єдину україномовну в Криму.

і

Назар, опинившись в колективі популярної в Криму Чорноморської ТРК, відразу відчув себе у своїй стихії, як риба в воді. З кінокамерою через плече, він гасав по всіх куточках кримської землі і в прибережних водах Чорного моря в пошуках новин для їх щоденного триразового показу в програмі “Волна”. Пізніше він перейшов працювати в цікавішій програмі “Час Новин” на всеукраїнському інформаційному телеканалі.

іі

ііі

Зрештою завдяки спільним зусиллям найближчої рідні молодята поселились у власній квартирці, і тепер нарешті змогли відгуляти весілля, а также повінчатись в Божому храмі.

іііі

Будучи самі козацькими потомками, Назар і Христина подбали, щоб козацькому роду не було переводу. Так з’явився на світ ще один козачок — Кіндрачук Натан Назарович.

іі

Свого сина Назар назвав в честь старшого брата, на знак глибокої поваги до нього. Таким чином на генеалогічному древі кримського козацького роду Кіндрачуків виросли аж три Натани — Натан Остапович, Натан Натанович і Натан Назарович.

іі

З благословення своїх батьків малий Натанчик уже з дошкільного віку засвоює базові постулати козацької ідеї — вміння захистити особисту свободу, беручи для цього участь в заняттях з бойових мистецтв. Від Христини й Назара він навчився радіти красоті навколишньої кримської природи, цінувати предмети давнини, як свідки історичних подій, а за прикладом батька і діда, намагається зібрати невеличкі (для початку) тематичні колекції значків, монет, мінералів

іііі

Важливою чеснотою у системі цінностей запорозьких козаків, серед багатьох інших, вважався принцип військового побратимства, братерської злагоди, взаємовиручки, вірності, поваги до спільного “козацького хліба” — так козаки називали всяку діяльність (воєнну, чи господарську), яка забезпечувала їм засоби до існування і беззастережно передбачала по братерськи ділитися “хлібом-сіллю”. Отже принцип побратимства для козака був запорукою виживання і відносної безпеки в тривожних обставинах давнього Дикого Поля, коли неодноразово траплялось, що вороги руйнували навіть саму Січ Запорозьку. Аналогією до тих давніх історичних обставин можуть послужити недавні події, коли Україна й Крим потрапили в смугу потрясінь і викликів. Для Назарової молодої родини випробування почались невдовзі після народження Натанчика. Назар втратив свій “козацький хліб”, тобто любиму роботу, яка поповнювала левову частку сімейного бюджету, забезпечувала матеріальну незалежність і давала йому естетичне задоволення. Символічні тимчасові фінансові внески батьків тільки поглиблювали почуття пригнобленості, та змушували його до гарячкових пошуків виходу з кризової ситуації. І в цей критичний момент спрацював принцип самовідданого запорозького побратимства. Адаптоване до сучасних реалій, в яких крім позитиву, мають місце прояви егоїзму, підступності, цинізму, жорстокості, запорозьке братерство наперекір обставинам, збереглось в генах не лише козацьких потомків чоловічої статі, але і в жіночій складовій козацького генофонду. Вірними друзями Христини й Назара ще з моменту їх першого знайомства стало подружжя Мірошниченків — Ніни й Анатолія. Фундамент цієї неординарної дружби двох родин ще в роки спільного навчання, заклали Христина і Ніна, а потім дружба жінок захопила і їхніх чоловіків. Я був свідком, як Ніна з Анатолієм,  які побрались раніше, турботливо ділились своїм досвідом організації весілля Назара і Христини. Вони ж були їх весільними “боярами”. Ніна разом з Назаром тримали в обіймах Христину при пологах Натанчика. Активну участь у церковному ритуалі хрещення малюка так же приймали Ніна й Анатолій. Займаючись невеликою підприємницькою діяльністю, яку так же не оминула “смуга” випробувань, Анатолій, тим не менш, запросив до себе в компаньйони Назара в найкритичніший момент його життя, або, у відповідності до наших козацьких алегорій, по братерськи поділився з ним  своїм “козацьким хлібом”, а отже і впевненістю в завтрашньому дні, та в тому, що “козацькому роду нема переводу”. В родину Назара і Христі знову повернулась притаманна їм радість життя, розцвічена іскорками самоіронії, злагоди, доброзичливості.

ііі

 

оо

У другій половині травня 2021 р. у Назарового сина Натанчика з’явився братик Левко, з яким він задушевно приятелює і не пропускає можливості разом з ним причаститись дідовими піснями про славне козацьке минуле.

 

На ялтинській Набережній з внуками Натанчиком і Левком та сином Назаром (серпень 2022 р.)

 

 

 

Назарів відео-літопис про народження синочка