Розширення морських горизонтів.

Розширені морські горизонти.

На початку 1972 року я поступив на заочне відділення штурманського факультету Батумського Морехідного училища (БМУ) і, продовжуючи працювати змінним капітан-механіком буксира “Смєлий”, заглибився у вивчення таких фундаментальних морехідних наук:, як навігація і лоція, морська справа, морехідна астрономія, метеорологія і океанографія, електро- і радіо-навігаційні прилади та ще добрий десяток допоміжних дисциплін.

Розширення морських горизонтів. о

На фото — деякі з моїх посібників, а справа — глобус зоряного неба, який я придбав у лаборанта БМУ і переставив його з переносного ящика з кришкою на спеціально виготовлену фігурну підставку, щоб це виглядало так, як в епоху вітрильного спорту.

Розширення морських горизонтів. о .

Розширення морських горизонтів.

1974 рік. Фото зліва — стоять зліва направо: О. Вапняр (Географія морських шляхів), В. Казюк (студент), пам’ятник Лесі Українці біля БМУ, О. Гончаренко (Морехідна астрономія), І. Денисенко (Радіо-електроніка), І. Диба (студент). Сидять лаборантки, дружини викладачів: В. Вапняр з дочкою і Г. Денисенко, та я з бандурою в центрі. Фото внизу — випуск судноводіїв-заочників БМУ 1974 р. Фото справа — мій приятель по навчанню в БМУ М. Борін з подругою провідав мене в Ялті під-час заходу лайнера “Побєда”, де він був пасажирським пом. капітана.

Розширення морських горизонтів.

Розширення морських горизонтів. і

Диплом техніка-судноводія і вкладень табеля обліку успішності зі здачі екзаменів при завершенні навчання в БМУ.

Після мого повернення з Батумської морехідки, керівництво порту скерувало мене 28.01.1976 р. на великий буксир-кантувальник “Кримчанин” замінити хворого змінного пом. капітана. В мої обов’язки входило забезпечувати швартування великих пасажирських лайнерів у порту, де в них було обмежене маневрування, а так же виводити їх з порту.

Розширення морських горизонтів.

Розширення морських горизонтів. о

На великих кораблях ЧМП (Чорноморське Морське Пароплавство), а отже й на буксирі “Кримчанин” командний склад мусив щорічно підтверджувати право на займану посаду, і для цього підлягав щорічній перевірці знань основних морехідних наук. На верхньомуфото — результати перевірки моїх знань, занесені кваліфікаційною комісією у спеціальну книжечку перед призначенням на буксир “Кримчанин”. Цим кадрова практика на цивільному флоті не обмежувалась. Отримавши після морехідки диплом судноводія, кожен командир з допомогою певного стажу і цензу плавання мусив “напрацювати” ще “робочий диплом”, і то не один. Фото зліва — мій “робочий” диплом капітана малого плавання, виданий 01.02.1978 р. На ньому вказано, що він виданий на основі диплому БМУ, і замість попереднього “робочого” диплому штурмана малого плавання, плюс довідки плавстажу. Фото справа — обов’язковий вкладний талон до диплома, для штрафних проколів в разі порушення командиром Статуту морської служби, або МППСС. (Міжнародні правила попередження зіткнень суден).

Розширення морських горизонтів. оо

1976 рік. З призначенням на посаду змінного капітана б-к “Кримчанин” прийшли поздоровити мене мій перший морський наставник, капітан м-к “Іволга” Володимир Сафонов і мій син-первенець Натан (фото в центрі). Сафонов сфотографував мене з сином на капітанському мостику (фото зліва) і зафіксував “майстер-клас” швартування “Кримчанина” Натаном (фото справа).

“Крилатий” етап кар’єри.

01.06.1976 р. — цим днем розпочався “зоряний час” мого перебування в полоні морської романтики — я отримав призначення на посаду змінного пом. капітана СПК (Судно на підводних крилах) “Комета-3”. СПК типу “Комета” вважались елітними суднами і були предметом мрії для багатьох судноводіїв. В Ялтинському порту було декілька “Комет”, назви яких відрізнялись лише доданими до них цифрами: “Комета-14”. “Комета-17”, “Комета-23”, “Комета-32”, “Комета-40” — чим більша цифра, тим досконаліші нюанси конструкції і, відповідно, більша експлуатаційна швидкість. “Комета-3” була “старенькою” і вже відслужила свій ресурс, тож наприкінці року її списали на металобрухт, а увесь екіпаж, включно зі мною, був переведений на “Комету-14”.

З “Кометами” зв’язана майже вся моя подальша робота в Ялтинському порту, за винятком останнього передпенсійного року, що видно із щорічних переатестацій у кваліфікаційній книжечці, на приведених тут 4-х фотокопіях..

Ілюстрації з рекламного буклета. З них видно, що СПК “Комети” — це зовсім інший тип суден, ніж ті, на яких я працював раніше, та й маршрути “Комет” на кілька порядків розширили раніше недоступні морські горизонти ялтинських екіпажів. Тож нові умови праці вимагали нових знань, додаткової кваліфікації, нової практики, а отже й нового “каскаду” різних курсів та переекзаменувань.

На 1-му й 2-му фото — кваліфікаційне свідоцтво суднового оператора радіо-телефоніста з вклеєним міжнародним сертифікатом, який на двх мовах підтверджує дану мені кваліфікацію. 3-тє фото виписка з приказу начальника Ялтинського порту про скерування мене на “Коомету-32” для стажування на ній в якості змінного механіка.

оо

Вверху — фотокопії 3-х документів, необхідних для отримання диплома судноводія-механіка 3-го класу, для роботи з двигунами потужністю до 3500 є.к.с. (середній ряд зліва). Там же справа — вкладний талон до диплому судноводія-механіка. Внизу — посвідчення-пропуск змінного капітана СПК.

Два посвідчення про підвищення кваліфікації судноводія при ОМУ (Одеське Морехідне училище) в різні роки (1-ша й 3-тя фотокопії). Свідоцтво про підвищення кваліфікації судноводія на радіолокаційнім тренажері (2-га фотокопія). і членський квиток Українського Товариства охорони природи.

Початок 80-х років ХХ ст. На двох верхніх фото зафіксований момент мого приходу на СПК “Комета-43” біля посадочного люка і управління рухом судна з рулевої рубки при відході від причалу. На нижньому фото — після штормових днів і морських буднів — моя тиха сімейна гавань, моя родинна пристань (син Назарко, дружина Тамара і доня Олеся).