У польському місті Вроцлаві знаходилось екзотичне “Бюро сприяння вуличного мистецтва”, за фінансової та інформаційної підтримки міської влади. Ініціатор і незмінний директор цього бюро Ромуальд Поплоник в 1997 році заснував щорічний Міжнародний Фестиваль вуличних артистів “BUSKER BUS”. Він регулярно запрошував до участі в ньому вуличних артистів різних жанрів (музика, пісні, танці, цирк, клоунада і т. п.) буквально з усього світу, починаючи з Японії, Нової Зеландії, Аргентини, Канади і закінчуючи Швейцарією, Англією, Нідерландами… В 1999-му році українська складова цього списку поповнилась “kozakеm z Krymu”, тобто мною й моєю бандурою, минулорічним квартетом “Калина” з Тернополя і оперною співачкою Людмилою з Полтавщини. Особливістю фестивалю було те, що вуличні артисти протягом 2-3 днів розосереджувались для своїх виступів на центральній площі Вроцлава (Ринек ґлувни), або іншого міста, а потім на спеціально призначених автобусах безплатно переміщалися для аналогічних виступів у 2-ге, 3-тє, а іноді й 4-те місто — щороку ці міста і початок фестивалю в них могли бути різними. Всім учасникам забезпечувалось безплатно: готель, три-разове харчування, кожному оплачувалась дорога з постійного місця проживання на фестиваль і назад додому. Ну і кожний учасник додатково заробляв для себе кошти своїми виступами на фестивальних площадках. Кошти ці, до речі, були вдвічі-втричі більшими, ніж зазвичай, оскільки газети, радіо і телебачення заздалегідь підключались до популяризації і висвітлення фестивалю і його учасників…

Ромуальд (Ромек) Поплоник

— Ромек Поплоник, директор фестивалю вуличних артистів “BuskerBus”, — представився чолов’яга з широкою посмішкою і злегка прижмуреними очима. Він запропонував мені взяти участь у цьому фестивалі, пояснивши його специфіку і переваги перед звичайними виступами вуличних артистів. Це сталось через кілька днів після мого приїзду у Вроцлав.

— Я нічого не маю проти жидів, але Ромек “єст ошустем” (є обманщиком), — сказав мені чоловік, який був свідком Ромкової пропозиції. Чоловік назвався Мустафою, музикантом і потомком тих татар, що колись давно поселились на Польському Підкарпаттю.

— Ну й що з того, що Ромек єврей? Ми минулого року були учасниками його фестивалю і на ньому отримали подвійний заробіток. Візьмемо участь у ньому і цього року, — заперечили Мустафі два хлопці з тернопільського ансамблю “Калина”…

Так, підсумувавши ці, та інші висловлювання колег, я вирішив стати фестивальним “баскером” — тобто членом Світової Спільноти Вуличних Артистів “BuskerBus”

1999 р.

Щецін – Зельона Ґура – Бжеґ Дольни – Вроцлав.

10.07 – 18.07.1999 р.

Нагрудна емблема учасника фестивалю “BuskerBus”-1999

Зліва — іменний “диплом” учасника фестивалю “BuskerBus-1999” — переклад з польської: “Засвідчую, що пан ОСТАП КІНДРАЧУК, який приїхав до нас з Криму на Україні, брав участь з 10 по 18 липня 1999 року в ІІІ Міжнародному Фестивалю Вуличних Артистів разом з такими артистами як ЛЬОТІ ЛЄВІС (США), ЛІНДСЕЙ БАКЛЕНД (Австралія), ТОМ ҐРЕДЕР (Австралія), ДЕНІ (США) і понад 100 інших з 20 країн світу. ПРАГНУ ЦИМ ДИПЛОМОМ СЕРДЕЧНО ПОДЯКУВАТИ ПАНУ ЗА УЧАСТЬ У НАШОМУ СВЯТІ АРТИСТІВ. ДОСТАВИВ ПАН УСІМ БАГАТО ЗВОРУШЕНЬ СВОЇМИ ПІСНЯМИ, СПІВАНИМИ СЕРЦЕМ. НІІКОЛИ ПАНА НЕ ЗАБУДЕМО І ЗАВЖДИ БУДЕ ПАН У НАС НАЙМИЛІШИМ ГОСТЕМ. Вроцлав, дня 18 липня 1999 р. Ромуальд Поплоник, Директор фестивалю “BuskerBus”.

В 1999 році фестиваль “BuskerBus” спочатку проводився в Щеціні. На світлині справа — 10.07.1999 р., невелике коло слухачів біля мене й моєї бандури в центрі Щеціна на Алеї Єдносці Народовей. Іншим разом, не зафіксованим фотографом, коло слухачів було набагато чисельнішим, коли біля мене зібрався натовп прихожан місцевої Української Греко-Католицької громади, які після богослужіння у своїй українській церкві, дізнавшись, що на фестивалі є “єдиний бандурист з України”, шукали мене спеціально. Всі вони були дуже зворушені і щедрі. Один молодий чоловік від переповнених почуттів заплатив за мою гру купюрою в 200 злотих, ошелешивши не лише мене, але й присутніх. Зігрітий поглядами моїх одноплемінників-українців, що звідусіль випромінювали в мою сторону шанобливу доброзичливість, я почував себе щасливим, як праведник в Раю…

12.липня 1999 р. всі учасники фестивалю переїхали до Зельоної Ґури, де в мене так же було чимало місцевих слухачів-українців. Пізніше те саме було і в Бжеґу Дольним і в самому Вроцлаві (15 -18 липня 1999 р.)

15 липня у програмі фестивалю крім денних вуличних виступів учасників, відбувся нічний концерт “Нос слов’яньска” у дворі вроцлавського історичного Арсеналу. Там мене чекав незвичайний успіх і… конфуз, після виконання двох пісень — “Їхав козак за Дунай” і “Червона калина”. Спочатку публіка довго аплодувала мені стоячи, з криками “віват! браво!”, а потім на сцену до мене вибігла учасниця фестивалю, тілиста і чорніша від ночі негритянська співачка із США Лоті Левіс. Під неймовірний рев і овації втішеної публіки вона своїми червоними, масивними і вологими губами темпераментно обчмокала мене від козацького оселедця на голові до вишитої сорочки, а я, бідний “kOzak”, від сорому ладен був провалитись під сцену…

В наступні дні місцева польська преса згадуючи про учасників-“баскерів”, не оминала хвалити мене і “ревні звуки” моєї бандури.

2000 р.

Щецін – Зельона Ґура – Вроцлав.

07.07 – 16.07.2000 р.

IV Міжнародний Фестиваль Вуличних Артистів “BuskerBus-2000” майже не відрізнявся від минулорічного і за кількістю учасників і за місцями проведення — на цей раз лише без Бжеґу Дольного. Крім того, до минулорічних артистів з України додався ще цимбаліст Віктор Мещеряков з Херсона. Та ще — парочка днів у Зельоній Ґурі і Вроцлаві виявились дощовими.

і.

“Ґазета Вроцлавска” за 17.07.2000 р. у фото-репортажі “Busker Bus: нещоденні артисти виїжджають з Вроцлава” з підзаголовком “ґрошик до капелюха” розповіла про завершення фестивалю й згадала про кількох його учасників в тім числі й про мене, винісши мою світлину на першу сторінку, де я під-час дощу виступав під велетенською парасолею А під світлиною — підпис: “Підтримую гонор фестивалю, — жартував Остап Кіндрачук з України. Погода не була надто ласкавою до учасників цьогорічної імпрези “Busker Bus”, тобто вуличних мистців. Було зимно, дощило. Попри все протягом кількох днів вроцлавський ринок виглядав, як одна велика сцена”

Англомовна подяка директора фестивалю “BuskerBus”-2000 Ромека Поплоника його учасникам з одночасним запрошенням на наступний рік. Переклад:

Вроцлав, 18 липня 2000 ДОРОГИЙ УЧАСНИК BUSKERBUS-2000 пан Остап Кіндрачук, Україна,

Дуже, дуже дякую за участь у 4 фестивалі BuskerBus-2000 у Польщі. У ті дні ви залишили свій слід у Вроцлаві і підкорили наші серця. Якщо вам хоч трохи сподобався BuskerBus-2000, ми дуже задоволені. Звичайно, якщо ви захочете повторити свою участь у нашому наступному фестивалі, ми будемо дуже раді. Якщо ви бажаєте допомогти нам у створенні BuskerBus-2001 і, якщо ви бажаєте запросити своїх знайомих колег по мистецтву до Польщі – ми будемо дуже раді.

БАЖАЮ ВАМ УСІХ РАДОЩІВ НА ВУЛИЦЯХ СВІТУ! Ваш Ромек Поплоник, менеджер BuskerBus

2001 р.

Вроцлав-Зельона Ґура.

27.06 – 06.07.2001 р.

V-й Міжнародний фестиваль “BuskerBus”-2001 розпочинався 27.06.2001 року у Вроцлаві, оскільки Щецінська міська влада цього року відмовилась від його проведення. Знову з’їхались вуличні виконавці з усього світу, але з минулорічних “баскерів” була лише половина, зате, як це вимагалось від усіх, кожний артист, чи гурт, представляли оновлений репертуар. Мій репертуар так же поповнився новими, не лише українськими, але й польськими та німецькими піснями. Обновив я і свій козацький костюм, що дозволило мені успішно конкурувати з живописними костюмами монгольського “Степового театру” з Улан-Батора, більше десяти учасників якого полонили глядачів не лише національним одягом, але й сценами древніх язичницьких обрядів і танців степових мисливців, пастухів, воїнів…

На вулиці Свідніцкій у Вроцлаві. Перерва під-час фестивальних виступів.

02.07.2001 р. всі “баскери” переїхали в Зельону Ґуру, де крім вуличних виступів, по черзі давали концерти на спеціально тимчасово збудованій естрадній сцені в центрі міста. А увечері 3 липня міська влада влаштувала для всіх артистів фуршетний прийом, де кожного учасника запрошували на сцену з його “коронним” номером. Моїм таким номером були дві пісні, українська “Їхав козак за Дунай” і польська “Гей, соколи”.

06.07. 2001 р. всі учасники фестивалю з “вільного світу” поїхали на аналогічний “BuskerBus” у Австрію, а я разом з тернопільською “Калиною”, монгольським “Степовим театром” і іншими “ізгоями” Європи, які не мали права безвізового в’їзду, поїхали у Ґданськ, де скоро мав розпочатись неймовірно велелюдний Домініканський ярмарок.

2002 р.

Зєльона Ґура-Вроцлав.

01-08.07.2002 р.

VI-й Міжнародний Фестиваль “BuskerBus”-2002 розпочинався 1 липня в Зельоній Гурі з такими ж вуличними концертами і обов’язковим виступом на сцені в центрі міста. Моя черга грати на сцені припала на останній день фестивалю 3 липня. Ведучий об’явив: “Виступає “остатні кОзак” з України Остап Кіндрачук!” І знову з шаленим успіхом я виконував гуцульські коломийки та “Червону калину”. При безперервних аплодисментах один із слухачів ходив серед публіки і збирав у капелюх “датки” для “остатнього кОзака”, а потім висипаав мені в чохол від бандури більше ніж 200 злотих…

Фото на пам’ять з колегами-тернопільчанами про спільну участь у фестивалю “БаскерБас-2002”.(Вроцлав)

Замітка “Творці на відкритому повітрі приваблюють око” в “Ґазеті Вроцлавській” за 07.06.2002 р. де авторка Йоанна Замарія подала своє враження від фестивалю вуличних артистів взагалі і від трьох його учасників зокрема — серед них і розповідь про мене, як “козака з Ринку”, і про мою бандуру. Там же і моя світлина з підписом “Козак, що грає на бандурі приваблює не одного глядача”

2003 р.

Краків-Вроцлав.

01-08.07.2003 р.

VII-й Міжнародний фестиваль “BuskerBus”-2003 розпочинався в Кракові, де я перед тим виступав протягом 2-х місяців. Враховуючи це, директор Ромек Поплоник погодився включити мене лише у на вроцлавську частину фестивалю, що й засвідчила вроцлавська тижнева газета “Наше м’ясто” 03.07.2003 р., помістивши на першій сторінці оголошення “Артисти вулиці” про початок фестивалю у Вроцлаві з моєю великою світлиною.

іі

Широкий фото-репортаж про деяких учасників фестивалю “BuskerBus”-2003 помістив 2-місячний журнал польських авіаліній “Льот” — “Калейдоскоп” за серпень-вересень 2003 року. Є в ньому світлина й самого директора фестивалю, який часто виступає разом з усіма учасниками в амплуа “людина-оркестр”, про що свідчить підпис: “Обвішаний музичним арсеналом Ромуальд Поплоник виглядає як інопланетянин…” На іншій світлині я зображений з бандурою і в гуцульському сардаку, а поряд невеличка новела “Козацька душа”, з описом особливостей моїх вуличних концертів.

2004 р.

Вроцлав-Тарнув-Лєґніца-Зєльона Ґура.

23.06-07.07.2004 р.

Прибувши 25.06.2022 р. у Вроцлав, де наступного дня розпочинався VIII-й фестиваль “BuskerBus”-2004, я потрапив на радісні “усціски” директора Ромка Поплоника, та щирі рукостискання минулорічних “баскерів”, з якими встиг міцно подружитись — Фредом з Уельса, Філіпом з Лондона, Монікою з Каталонії, Віктора з Херсона, Богуслава і Дороти з Ізраїлю, Ояруса з Японії, Доґа, директора монгольського “Степового театру”. Було багато й нових облич.

26-28.06.2004 р. три вроцлавські фестивальні дні, я почував себе як риба у воді — кругом повно знайомих, доброзичливих колег і глядачів. Вони промайнули для мене як один день, а 29 червня “баскерські” автобуси повезли повезли нас до Східної Польщі в тихе провінційне місто Тарнув, де ще не ступала нога “баскера” (вуличного артиста)…

30.06-01.07.2004 р. — Початок 1-го фестивального дня був справжнім шоком для містян Тарнова від “нашестя” різноплемінної живописної “баскерської орди”, бо Ромек не встиг завчасно підключити до реклами фестивалю пресу, радіо, телебачення, а наспіх розклеєні афіші не встигли “спрацювати”. Сівши з бандурою на тротуарі недалеко від живописної будівлі ратуша, я постійно переривав свою гру сміхом, спостерігаючи, як із-за рогу з’являються прохожі і відразу стають, як укопані, побачивши козака з бандурою, потім розгублено переходять на протилежний тротуар і рухаються дальше, недовірливо міряючи мене поглядами від козацького оселедця на голові до п’яток червоних чобіт і, оглядаючись, з побоюванням зникають за поворотом вулиці… Зрештою, під вечір, мешканці Тарнова все-таки оговтались і висипались в центр міста, оточивши колами кожного “баскера”. чи музичні гурти. Особливо тепло глядачі сприймали дует подружньої пари Богуся і Дороти, які виконували клєцмерські, тобто єврейські народні мелодії — він грав на гітарі, а вона — на флейті…

02.07.2004 р. увесь день для учасникків фестивалю минув у автобусі, який увечері домчав усіх до Лєґніци в Західній Польщі. На відміну від Тарнова, лєґнічани вже чекали на приїзд “баскерів” — вони були зачаровані фестивалем і дуже щедрими. А я мав подвійне задоволення, бо поселився в з усіма колегами в гуртожитку, вивіска на якому по-українськи сповіщала. що це є гуртожиток Української гімназії в Лєґніце, а крім того моя бандура гуртувала навколо мене численну публіку з місцевих українців.

Артисти- учасники (баскери) VIII-го фестивалю “BuskerBus”-2004

Директор монгольського “Степового театру” Доґа (на світлині нижче він у верхньому ряду 4-й зліва направо) під-час поїздок з “баскерами” фільмував усе цікаве, що відбувалось на фестивалях “BuskerBus” з метою показу майбутнього фільму на монгольському столичному телебаченні в Улан-Баторі. До його фільму потрапили й мої пару пісень. Ми ним спілкувались російською мовою, якою він володів досконало, але справжні дружні почуття до мене в нього проявились, коли він почув у моєму виконанні “Любиму “думу” Чингіз-Хана”, яку я “позичив” у трилогії Василя Яна (Янчевецького) “Нашестя монголів” і до якої сам скомпонував мелодію.

— Згадаймо, згадаймо степи монгольські, Золотий Онон, Голубий Керулен./ Тричі по тридцять монгольське військо втоптало в пил непокірних племен…,– співав я під бандурний передзвін, а Доґа, почувши назви головних річок Монголії, “Онон” і “Керулен” в поєднанні з словами “монгольські”, спочатку завмер, а потім закричав своєму помічнику: “Камеру сюди! Скоріше камеру!” А вже на камеру я виконав усю пісню з самого початку, і через рік, коли ми з ним зустрілись на черговому фестивалі, Доґа повідомив мені, що на ТБ в Улан-Баторі, моя пісня з титрами була окрасою його фільму.

4 липня 2004 р. всього за кілька годин “BuskerBus” перемістився з Лєґніци до Зельоної Ґури, де нас зустріли привітні зельоноґурці впереміжку з місцевими українцями, яких в першу чергу приваблювали звуки моєї бандури. Крім українців мене радо зустріли й два представники “польського козацтва” — Якуб Трояновскі (він на світлині в білій сорочці) і Анджей Свідерскі (в червоніій сорочці). З ними я заприятелював під-час минулорічного фестивалю, а тепер вони лишень фотографувались зі мною і з монгольським театром.

Сторінка з буклета, присвяченого фестивалю “BuskerBus-2004” в Зельоній Ґурі.

2005 р.

Олєсьніца-Вроцлав-Лєґніца-Зєльона Ґура.

Артисти – учасники (баскери) 2005

BuskerBus 2005 odbył się w Olesnicy, we Wrocławiu, w Legnicy i w Zielonej Górze.

Тріо Толга Еміліо (Голандія), Сенмару Кагамі (Японія), Оярус (Японія), Моніка Коронадо (Іспанія), Містер Квірк (Австралія), Фантасмагорія (Wielka Brytania),

Fred Snow Duo (Wielka Brytania), Яйко (Швейцарія), Остап Кіндрачук (Україна), Duo Resonante (Данія), Стів Лондон (Нова Зеландія), Opus Furore (Німеччина),

Бернард М. Снайдер (Німеччина), Руах (Польща), Clo Ghoppers (Wielka Brytania), Чудові брати Крапробати (Велика Британія), Театр Wielki Koło (Польща),

RP Magic Band (Польща), Teatr Odjazdowy (Польща), Mobilart (Польща), Кабірія (Польща).

24-26.06.2005 р. фестиваль “BuskerBus”-2005 розпочався в тихому провінційному містечку Олесьніце і запам’ятався похмурим середньовічним замком, пристосованим під готель, в якому розташувалась галаслива “баскерська родзіна” Ромка Поплоника.

Олесніца. Внутрішній двір Герцогського замку.

28-29.06.2005 р. “BuskerBus” відбувся у Вроцлаві. На пам’ять про це в мене залишились дві світлини.

02-03.07.2005 р. — знову в Леґніце, а звідти в Зельону Ґуру.

“Ґазета Любуска” за 6 липня 2005 р. в рекламному оголошенні “Казка наяву” написала “Українець Остап Кіндрачук і 50 інших вуличних артистів зі світу опанували зельоноґурський дептак. Сьогодні від полудня до ночі останні вистави фестивалю BuskerBus. Не прогав.”

Зліва — “Ґазета виборча” за 6 липня 2005 р. інформує про “BuskerBus”-2005. Справа — календарна програма культурних заходів на липень-серпень 2005 р. з інформацією про “BuskerBus” і з моєю світлиною в колажі (крайній зліва) на обкладинці.

* * *