Після кожного “польського” літа я, як і раніше, кобзарював у містах України і Криму. Часто грав у Львові. Там ранньою весною 2002-го року біля мене зупинився турист з Баварії Гайнц Бауер. Він слухав мою бандуру, фотографував, фільмував, а потім… “заразився” від мене грою на бандурі і подружився зі мною на всю решту життя.
Пізніше в своєму відеоархіві Гайнц виявив моє минулорічне інтерв’ю львівському ТБ, випадково зафіксоване ним з екрана телевізора ще до знайомства зі мною, щоправда без звуку. На жаль в мій відео-архів це інтерв’ю не потрапило.
Зате в наступні роки львівське телебачення продовжувало “балувати” мене своєю увагою.
Роки 2009-2010 стали для мене своєрідним перехідним Рубіконом. По-перше ними завершувався мій “європейський” цикл кобзарювання і одночасно продовжувалось кобзарювання в “українському трикутнику” — влітку в Криму, восени у Львові, зимою і весною в Києві. А по-друге, стараннями моїх дітей Натана, Олесі й Назара, та ще щирого друга Андрія Мацьківа, я почав заново відкривати для себе світ через інтернет-павутину, в якій я час від часу із здивуванням натрапляв на відео й аудіо-матеріали, а так же на друковані тексти, які стосувались безпосередньо мене і мого кобзарювання. Мої молоді “інтернет-наставники” показали мені, людині з минулої, доінтернетної епохи, як користуватися нетбуком, як зберігати знайдену там інформацію у флеш-накопичувачах і на інтернет-сайтах.
Саме в цей перехідний період і був покладений початок мого відеоархіву, який представлений на цьому веб-сайті, що його для мене заснувала набагато пізніше моя донька, “інтернет-чарівниця” Олеся. До цієї відео-колекції увійшли оцифровані Андрієм Мацьківим відео і аудіо-диски, які були створені раніше, під-час моєї участі в теле-фільмах, телевізійних передачах, радіо-інтерв’ю і польських фестивалях — ними якраз починаються записи “Відеоархіву” цього веб-сайту.
Нижче показані відео, на яких моє кобзарювання зафіксоване або незнайомими мені людьми, або друзями, а потім виставлене в мережу і випадково знайдене мною. Є серед них так же такі відео, в яких виконувана мною пісня проілюстрована свтлиною, або серією картинок, сюжет яких близький до сюжету пісні. Ці та інші “польові” відео-записи, не завжди високої якості, іноді навіть неозвучені, але для мене тим не менш дорогі, як пам’ять, як свідчення моїх кобзарських мандрів.
2009 рік. Київ. Підземний перехід Майдану Незалежності.
Львів. Площа Адама Міцкевича. Травень 2009 р.
Весною, в міру потепління, мені, як і в минулі роки, знову стелився шлях на захід, спочатку у Львів (саме тут виконується пісня “Наливаймо браття”) і дальше — на яскравий і гомінкий фестиваль “BUSKER BUS”, керований невгамовним пасіонарієм Ромеком Поплоником.
КРИМ. 2009 р.
Колись я вважав свою Малу (але з великої букви) Батьківщину — село Котиківку, де я народився, і місто Городенку, де ходив до школи, Райськими Куточками на землі. Тепер же моїм Райським Куточком стала Мала Батьківщина моїх дітей, внуків і правнуків — Ялта і взагалі — Крим. Сюди, де витає душа мого кобзарського наставника Олексія Нирка, я повертаюсь із своїх кобзарських мандрів і в міру своїх сил реалізую його незабутню науку кобзарювання.
Від мого кобзарського Пан-Отця Олексія Федоровича Нирка, я не тільки перейняв вміння гри на бандурі, але завдяки йому кобзарювання стало моїм способом життя. Тільки завдяки йому бандура задзвеніла в руках його незчисленних учнів в містах і селах Криму, на Кубані й Зеленому Клині. Відколи зупинилось його серце 27 вересня 2005 року (інфаркт), вдячні кримчани віддають данину пам’яті про подвижницьку діяльність кобзарського маестро.
оо
Вшановують видатного кобзарського маестро і в Києві.
о
Але з часом в Ялті проявилось досить своєрідне “шанування” кобзарської спадщини Олексія Нирка.
2010 рік. Київ.
На цьому місці, біля Головпошти, ще у листопаді 2007 року я започаткував свій перший зимовий кобзарський сезон в Києві. Тут же, на цьому місці я познайомився і на всю решту життя подружився із своїм краянином з Івано-Франківщини Андрієм Мацьківим, якого настільки привабили звуки моєї бандури, що він не пошкодував часу для “увічнення” і тиражування моїх пісень на аудіо-дисках, які він художньо оформив і назвав “ОСТАП КІНДРАЧУК – КОЗАК-БАНДУРИСТ”. Нижче подано зовнішній вигляд цього аудіо-диска, який Андрій розмістив у інтернеті в якості ілюстрації до виконуваної мною пісні “На майдані, зганьбленім дощенту”, Крім згаданого вище оцифрування моїх давніших відео-дисків, він розмістив тексти 44-х пісень з мого репертуару на окремій сторінці сайту pisni.org.ua (https://www.pisni.org.ua/personlist/kobzari.html)
2011 рік. Київ. Підземний перехід Майдану Незалежності.
2 відео мого ФБ-друга Олександра Зайченка.
Відео РаббіНахман
2012 рік. Київ.
Ялта.
Лівадія.
Спочатку на мою електронну пошту прийшов такий лист:
30 липня 2012, 11:29
Доброго дня, Шановний Остап Юрійович,
мене звуть Світлана, я зі Львова. Справа в тім що до нашої країни приїхав всесвітньо відомий французький режисер Вінсент Мун, який знімає лише і виключно музикантів. Вінсент знімає короткометражні фільми, намагаючись передати духовність і національний колорит. Він зацікавився українською культурою та хоче зняти декілька фільмів тут. Він дуже шукає зустрічі з Вами, і я зголосилась допомогти йому у цьому. Дуже сподіваюсь на Вашу відповідь. Якщо це можливо, залишіть Ваші контакти, для швидкого зв’язку. Дякую.З повагою,Світлана.
Оскільки я був не проти, то вже за пару днів біля Лівадійського палацу-музею, де я кобзарював, з’явився пан Вінсент з кінокамерою через плече і милою асистенткою й перекладачкою Анною Олехнович.
Не довго думаючи, він перевів мене в зручніше для нього місце і приступив до діла. Після того, як він зафільмував дві мої пісні, ми втрьох переїхали на Набережну Ялти, де фільм був завершений, а на початку наступного року з’явився в інтернеті.
Після від’їзду іменитого режисера, мене, як завжди, продовжили фіьмувати без-іменні перехожі…
У вересні — дні народження моїх внуків Сашка і Данка, і тоді моя бандура звучить лише для них і їхніх друзів.
В середині травня 2013 р. молодий київський режисер Юрій Кузьменко після коротенького відеоепізоду мого кобзарювання на Хрещатику запросив мене на легендарну гору Щекавицю. Він вважав, що настрій моїх пісень співзвучний з атмосферою сакральної гори. Так з’явився ще один коротенький фільм “Мандри кобзаря”.
2013 рік. Ялта, Лівадія.
Грудень, 2013 рік. Київ.
Січень -лютий, 2014 р. Київ.
У підземному переході Майдану Незалежності, в холодну пору, я роками кобзарював ДО, ПІД-ЧАС і ПІСЛЯ ЄвроМайдану. І ніякі потрясіння не впливали на мій кобзарський спосіб життя.
24.01.2014 р. зуструч з козаком бандуристом у переході під Майданом Незалежності зафіксував “чорний запорожець” і український активіст з канадського міста Торонто Петро Шкільник, залишивши на пам’ять фото і відео з телефона.
05.02.2014 р. Відбулась зворушлива зустріч з давнім приятелем-поляком Матеушем Дембковським, з яким ми 15 років назад приймали участь у фестивалях “BuskerBus” (м. Вроцлав, Польща). Тоді він, 10-річний хлопчина був на голову нижчий від мене, а тепер — на голову вищий! Він привіз у Київ гуманітарний вантаж, і на пам’ять про зустріч залишив фото, коротке німе відео і теплий відгук на ФБ.
З найсправжнісіньким козаком з крові і кості Ostap Kindrachuk, я познайомився коли мені було 10 років і я починав брати участь у фестивалях вуличних артистів. Його не раз можна було зустріти між іншими на Вроцлавському ринку. Вчора зустрів його через кілька років, коли він грав у переході під ЄвроМайдан-EuroMaydan. Він прибув сюди на початку грудня і грає кожного дня від обіду до вечора. Світ маленький, і я думав, що вже ніщо не зворушить мене того дня:)
10.04.2014 р. відео зняв кореспондент газети “Сегодня” Євген Чепелянський.
5 відео київського адвоката і мого друга на ФБ Олександра Зайченка.
Під-час мого кобзарювання 5 липня 2014 року на київському Хрещатику відбулась знаменна для мене зустріч з корифеями кобзарського мистецтва Австралії — Петром і Нілою Деряжними, яких супроводив кобзар-побратим Тарас Силенко. Пані Ніла своїм смартфоном зняла мою гру і поділилась зі мною відео, а фотографував Андрій Мацьків.
о
Алла Прудка 2 червень 2017 р. · Це Остап Кіндрачук, він часто грає на Майдані. Не знаю чому, та коли бачу що він на місці і все з ним добре, то якось спокійно на душі стає. До речі, йому 80. Розповів, що його прадід у 104 роки замів двір, а потім попросив свого правнука Остапа покликати священника, каже піди його позви, нехай я ісповідаюся, бо буду помирати. Священик прийшов, прадід ісповідався і склавши руки помер. А дід його лише 92 роки прожив, бо оковиту любив.
23 вересня 2014 року мене запросили до кіностудії ім. О. Довженка знятись в коротенькому епізоді кінофільму режисера Валерія Ямбурського “Гетьман”
о
о
о
о
