Наприкінці 2008 р. під-час мого кобзарювання в Києві, мій друг Андрій Мацьків задля поширення аудіо-записів моїх пісень серед українських споживачів, переформатував дводисковий альбом “Ostap Kindraczuk” на більш компактний однодисковий — “Остап Кіндрачук — козак-бандурист”. Для цього він видалив з попереднього альбому всі польсько-мовні коментарі і деякі неактуальні для українців пісні, зате додавши злободенну на той час пісню “На Майдані, зганьбленім дощенту”, та створив обкладинку власного дизайну. Таким чином з’явився оновлений диск з 34-х пісень, про тираж якого знову ж таки потурбувався Андрій. Згодом, коли цей тираж був реалізований, його поповненням зайнявся мій син Назар, який тоді працював оператором на ТБ в Сімферополі.
Наприкінці 2007 року я познайомився з молодим бандуристом-початківцем Олександром Тихенком, який мешкав неподалік від Майдану Незалежності, в підземному переході якого я кобзарював. Крім гри на бандурі, у Олександра ще захоплювало збирання фольклорних матеріалів, які він на волонтерських засадах передавав до Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнології. То ж він загорівся бажанням записати на диктофон увесь мій репертуар, за винятком сучасних пісень, а так же пісень літературного походження, бо, як його переконали братчики по кобзарському цеху, такі пісні не є “автентичними” і в репертуарі “автентичного” кобзаря їм не місце. Я не став переконувати його в іншому й погодився на його аудіо-записи, лише при умові, що вони будуть здійснюватись в “польових” умовах під-час мого кобзарювання. І Олександр протягом місяця з 25.11.2007-го по 25.01.2008-го року, майже щодня терпеливо, півтори, а й то дві години “ловив” на свій далекий від досконалості диктофон мої пісні зі звуками бандури. То ж в тих записах є все, як у житті — шум і гам підземного переходу впереміжку з моїми піснями, а іноді й з моїми розповідями, чи відповідями на запитання перехожих. Згодом Олександр став провідним архівістом, етнографом, дослідником кобзарсько-лірницької традиції, та ще й відомим бандуристом. Записаний ним диск з 87 моїми піснями знаходиться в архіві згаданого вище Інституту, а його копії залишились для нас обох зворушливим спогадом про творчу співпрацю і як свідчення дружби на решту життя.
(При спробі помістити тут аудіозаписи О. Тихенка, комп’ютер чомусь уперто повідомляє: “На жаль, цей тип файлу неприпустимий з міркувань безпеки”)
Грудень 2008 р. Аудіо-запис музичного інтерв’ю з Василем Марусиком.
З моїм земляком з Івано-Франківщини (із с. Белелуя), радіо-журналістом Василем Марусиком, я познайомився в далеких 90-х під-час кобзарювання при вході в знаменитий Алупкінський парк, що оточує палац-музей князя Воронцова. Я розповів тоді Василеві Андрійовичу, що охорона парку, “казаки” отамана Кобзаря, видворили мене, як українського бандуриста за межі парку, не турбуючи при цьому інших музикантів. А після цього, я слухав радіо-передачу В. Марусика на Українському радіо, в якій він з сарказмом розповідав, як на Південному Березі Криму охороняють природу від українських пісень місцевого бандуриста.
І ось в 2008 році Василь Марусик знову “спіткнувся” об мене уже в Києві і став наполягати на інтерв’ю зі мною на Радіо-каналі “Культура” Українського радіо. Незадовго до Нового Року я таки піддався вмовлянням журналіста і прийшов до нього в студію. Інтерв’ю з піснями під бандуру вийшло в ефір якраз до новорічних свят і, судячи з численних схвальних відгуків радіо-слухачів, мало серед них прихильний резонанс.
Березень 2011 р. Аудіо-запис музичного інтерв’ю з Оксаною Щербак.
В Києві, в холодну пору року, щоб не замерзати, я кобзарював там, де тепліше — біля вхідних дверей станції Метро “Майдан Незалежності” в які стікався майже безперервний потік пасажирів. Серед безлічі незнайомих облич час від часу мимо мене проходили й щоденні завсідники, чиє місце праці знаходилось неподалік, і чиї обличчя настільки добре запам’ятовувались, що я вітався з ними, як з давніми знайомими. До таких “знайомих незнайомців” належала й одна молода особа, яка одного разу не витримала й сказала: “Наслухалась я ваших пісень і прийшла до висновку, що вони варті того, щоб їх почули якомога більше людей — моїх радіо-слухачів…” І вона, радіо-ведуча Оксана Щербак, запросила мене в розташовану неподалік студію радіо “Голос Києва”, для інтерв’ю в програмі “Хто рано встає”. Успіх, який супроводив попереднє інтерв’ю з Василем Марусиком, спонукав мене погодитись і, як результат — “пісенне” радіо-інтерв’ю відбулось в прямому ефірі 05.03.2011 р., а моя аудіо-колекція поповнилась ще одним диском.
