Обрати сторінку
6. Особисте з мессенжеру.

6. Особисте з мессенжеру.

 

“Карантинні” мессенжер-епістоли моїх дітей.

Олеся

 

6. Особисте з мессенжеру.

 

Татку, тобі терміново треба подавати документи на закордонний паспорт. Наталка Буксир каже, з 1 березня кордон можна перейти лише з закордонним паспортом. Вони Михайлу Семеновичу роблять. Мама з нею сьогодні говорила. Дуже переживаю за тебе в зв’язку з епідемією…
Записую тебе в Печерський відділ ДМС (на вул. Суворова). Найближча дата – 20 березня, час – 11:45 Тобі має прийти СМС. Напишеш мені, що там в тій СМС буде
6. Особисте з мессенжеру.Украина закрыла КПП на границе из-за коронавируса. Полный список
Електронна черга
Olesia
Список необхідних документів для оформлення закордонного паспорта з чіпом: 1. паспорт громадянина України (оригінал + по 3 копії: 1, 2 сторінки та сторінки з пропискою); 2. старий закордонний паспорт (якщо є) (1 копія першої сторінки); 3. ідентифікаційний код (2 копії);
Kvitancia.docx
353,95 КБ
Остап
Дякую, доню!
У Києві терміново вводять жорсткий карантин: закривають кафе і ТРЦ
Якщо підеш туди, візьми з собою паспорт, ксерокс ідентифікаційного номеру і довідку переміщеної особи про всяк випадок
Остап
Добре!
Коронавірус: Аксенов хоче закрити пропуск через адмінкордон в Крим
 А в нас закриваються метро! Не знаю як буде з паспортом, з маршрутками…
Погано… хіба таксі
Остап
Тут би заробити на харчі, на житло!
Olesia
Якщо буде скрута з грошима – кажи. Допоможемо, способи є
Остап
Подивлюсь, як дальше підуть діла
Olesiа
Обов’язково кажи, якщо буде грошей не вистачати!
Остап
Поки що гроші є
Olesia
Добре. Бережи себе! Я трошки посплю, а в 5-й піду Дана зустрічати.
Наземний транспорт, пишуть в інтернеті, ще працює Щоби потрапити на Хрещатик – можна або доїхати до площі Льва Толстого (автобус 20, 20к) і далі пішки. Або з пересадкою: 1 варіант – маршрутка 539 – пересадка на автобус 24 або 114 2 варіант – маршрутка 520 – пересадка на автобус 24 https://2gis.ua/kiev/directions/tab/bus/points/30.520608%2C50.421154%3B15059697233035875%7C30.522078%2C50.447935%3B15059649988395334?m=30.536385%2C50.44603%2F15.32
О, тут є ціла інтерактивна мапа з усіма варіантами і навіть видно, де їдуть автобуси чи тролейбуси, в режимі реального часу https://www.eway.in.ua/ru/cities/kyiv/compile
Маршрутки Киева на карте. Маршруты общественного транспорта Киева
Треба ввести назву станції відправки, кінцевий пункт і натиснути на лупу. А потім в списку обрати той віріант пересадок, який більше сподобається
Остап
Дякую, доню! Буду освоювати. Який паспорт у Дана вимагали на якому КПП
Olesia
Пройшов з новим пластиковим обидва пункти. І сьогодні все повністю закривають 🙁
Остап
Кордон закривають? А на який час?
Olesia
До 3 квітня
Остап
Я думаю, що несподіванки на цьому не закінчаться! Добре, доню, я пішов освоювати нову реальність…🤔
Щасливо! Напиши, як воно, коли повернешся!
Татку, дивись, така ситуація. Я домовилась с друзями – замовимо тобі продукти по інтернету додому. Можемо оплатити телефон і інтернет. Краще посиди дома деякий час, гроші економ. Їжу не купуй – кажи мені, що треба, списком.
Доня! Я зворушений! Дуже дякую! Але поки що ці твої пропозиції не актуальні. Як припече — я повідомлю.
А поки я мушу удосконалювати свій спосіб кобзарювання, бо стороння допомога розслаблює.
Olesiа
Головне, економити гроші, щоби вистачило на оплату гуртожитку. Мені простіше оплатити покупки чи поповнення телефону, ніж передати тобі гроші.
Краще не чекати, щоб припекло
Остап
Зараз у Києві, навіть у центрі, людей мало, але я грав на вулиці Хрещатик і звести кінці з кінцями получається.
Olesiа
Сьогодні метро ще працює?
Остап
Я ще зараз вийду й узнаю
Olesia
Вроді з завтра анонсували закриття
Остап
Але на майбутнє, я можу й пішки ходити до центру — 40-50 хвилин. Але мені було б краще мати під рукою №№ маршруток, автобусів, тролейбусів від метро “Палац Україна” до метро “Площа Льва Толстого”, а звідти до Майдану — 10-15 хвилин. Ну, і до “Арсенальної” (заради паспорта). Це ти мені подаш без спішки, коли матимеш час.
Olesiа
Добре. Удачі!
Остап
Да! І — головне, у мене з новорічних заробітків є пару сотень ує, так, що ти свої тримай на чорний день!😊
Татку! Це краще ти потримай свої ує на чорний день. Якщо заробіток остаточно стане неможливим, а за гуртожиток заплатити треба. Все інше вирішується через інтернет. Не купуй їжу, дай мені список, я замовлю, тобі принесуть під двері. І не поповнюй телефон, просто скажи на яку суму.
Доня, поки що все під контролем! Я увесь 2020 рік щодня з 17-ї до 21-ї години заробляв 3, 4, 5 сотень, в середньому 400 гривень в день. Вистачало на житло (90 гр. доба) і на харчі для нас 2-їх — на мене і на Дана. Сьогодні з 18-ї до 21-ї заробив 250 з гаком. Це нормально. Тепер я переформатуюсь на обідню пору і буду грати більше годин, щоб знову вистачало на двох. А щодо чорного дня, то треба на нього берегти і мені і, в першу чергу тобі — на випадок. не передбаченої обставини в Дана, наприклад, чи там в мене. Так, що не видумуй нічого зі “списками”, “дверми” й “телефонами”. Моє небажання брати таксі було якраз і скероване на те, щоб не тривожити фонд чорного дня. Повторюю — все ОК! Дихай глибше і не хвилюйся 😉
Доня! З транспортом прояснилось! Показали альтернативні маршрути щодо метро. Так що ти не напрягайся, не шукай!
Татку, привіт! Як справи?
Остап
Вітаю! Сьогодні знову затримався, бо мусив робити маску — в аптеках нема, а в транспорт без них не пускають. Потім автобусом до метро Л. Толстого , а там пішки на Майдан. З 5- ї до 7- ї — 250 гр. завтра буде більше!😅
А як у Сергія і у тебе з заробітками?
Olesіа
В нас робота не припинялася поки, тому заробітки як і були
Остап
Ок. Якщо виникне потреба — дзвони, поможу 🤣
Ти теж.
20.03.20, 15:08
Остап
Доня, прокоментуй, чи це не фей
Юрий Бутусов: Коронавирус в Украине: оценка реального состояния в цифрах и фактах на 19 марта
То виходить, не такий він і страшний, як його малюють!
Ні, він страшний. Причому він особливо небезпечний для людей похилого віку. 80% людей переносять його як звичайну простуду. Діти взагалі безсимптомно. Але ті 20%, які хворіють важко – хворіють ДУЖЕ важко і потребують вентиляції легенів, для якої на всіх не вистачає апаратів навіть в розвинених країнах. Те, що в нас зафіксовано мало хворих – то лише через відсутність тестів. І єдиний надійний спосіб захиститись – сидіти вдома і мити руки кожний раз, коли торкаєшся будь-чого після інших людей. Не їздити в автобусах без гострої потреби. В гуртожитку відчиняти двері і крани через оноразову серветку. Просто факт. В Італії поліцейські вивозять трупи з міст, в яких морги переповнені. А в Італії медицина не йде ні в яке порівняння з нашою. Я поки що не знаю як, але тебе треба вивезти з Києва…
Olesia
Татку, я спілкувалася з маршрутниками, які везли Дана в Ялту з Києва. Мені сказали, що з Кримською пропискою тебе пустять в Крим. Якщо є довідка переселенця – то і назад випустять. Ці маршрутчики возять з Києва в Ялту. Забирають пасажирів з Києва в 2:00 (один рейс на добу, кожний день). Вартість 800 грн (це дешевше, ніж поїздом до Херсона). Рейс прямий Київ-Ялта, з пересадкою на кордоні. Я вважаю, цю можливість обов’язково треба використати і привезти тебе в Ялту одразу, як ти подаш документи на закордонний паспорт. Ялта – маленьке місто, тут не треба їздити автобусами, наражати себе на небезпеку. Тут не треба оплачувати гуртожиток. І тут тепліше, більше шансів, що сонце вб’є вірус. Дуже тебе прошу! Всю організацію поїздки я візьму на себе, наскільки це можливо!!!
Дорогесенька моя доню! Я щасливий, що ти в мене така турботлива, співчутлива і миттєво реагуєш на випередження в турбулентних ситуаціях нашого життя. Я в захваті! Правда! І я тобі щиросердечно дякую! І я обов’язково скористаюсь твоїми пропозиціями, коли мене припече і дітись не буде куди… Може потреба виникне скоро, може пізніше, а поки що я займусь паспортом, і буду моніторити ситуацію.
Чому я не схильний ловити момент, поки не пізно? Бо — 1) Що має бути — того не минути. Хоч в Києві. хоч в Ялті. 2) Оці екстремальні обставини оживили в мені приспане досі бажання боротись і перемагати. 3) Ялта цієї весни (а може і влітку) навряд чи переповниться курортниками. Отже мій спосіб кобзарського життя може зазнати краху і тоді мене чекатиме депресія, що вірусам якраз і потрібно, щоби доконати діда 😄 4) Досі я всі епідемії всіх ОРВІ витримував на ногах, і це вселяє надію на запас міцності мого організму. 5) Я дбаю про своєчасне поповнення імунітету білками, жирами, вуглеводами, вітамінами, мікроелементами, сном, зарядкою і маю надію “прорватись” через всі випробування. 😂 До речі — через випробування майданною революцією, яка мене тут так же несподівано “накрила”, я успішно “прорвався”, отже досвід є.
Остап
PS. Тим не менш, якщо я переоцінив свої можливості і загрузну в проблемах (все-таки — 83-й рік), то дай Боже, щоб не запізнився реалізувати твою пропозицію! 🤔 Отже тримаймося і тримаймо звязок!.
Татку. Чорт з ним, з тим паспортом. Виїжджай терміново. Не зможеш в Києві ні жити нормально, ні, тим більше, заробляти… https://petrimazepa.com/verkhovnaya_rada_mozhet_vvesti_rezhim_chp_vo_vsey_ukraine_24_marta?fbclid=IwAR3zJgG_VRljel0Z_GLVBub_OUP8f4NVq9n4ZsaXL7aDp70yLvzLU_lG3f4
Верховная Рада может ввести режим ЧП во всей Украине 24 марта
УВАГА! З неділі в Києві зупиниться ВЕСЬ громадський транспорт. Автобуси, трамваї, тролейбуси, маршрутки. Жоден з цих видів транспорту ходити НЕ БУДЕ!! В громадському транспорті будуть перевозити лише працівників об‘єктів критичної інфраструктури! Також вже дуже скоро передбачаються інші, більш жорсткіші заходи карантину! За задумом влади всі повинні знаходитись вдома, крім працівників об‘єктів критичної інфраструктури! Прошу поширити та підготуватися до цього!! Підписуйтесь на Андрій Смолій
Андрій Смолій
На сьогоднішню ніч вже маршрутки нема. Я забронювала на 02:00 (ночі) з 22 на 23 березня (це з неділі на понеділок). Від станції Теремки. Дан замовить таксі. Їде до Сімферополя. В Сімферополі тебе зустрінемо. Постараюсь оплатити їм на карту рублями, щоб не тратити твої гривні (коли будеш повертатися – вони знадобляться, а тут їх не буде де взяти). Вони тобі зателефонують завтра, приблизно з 12:00 до 15:00, повідомлять всю інформацію. В тебе багажу багато?
Три місця з бандурою, + 4-а авоська
Остап
Тільки що дзвонив Натан, зв’яжись з ним
Olesia
Він зустріне тебе в Сімферополі
Остап
А я вже почав пакування
Olesia
Збирайся уважно. Документи. Кримська сім карта. Я поповню її тобі завтра.
Не забудь після проходження кордону вставити в телефон
Остап
Лишень би пройти без проблем. А ще добре б мій російський паспорт 😢
Olesia
Якщо виникнуть проблеми – попрошу Натана підвести тобі його до кордону. Але оператор маршрутки сказала, що пропускають, якщо кримська прописка.
Остап
Дякую! Ти чудо-доня! До завтра, до зв’язку!💝
Це місце, де тобі треба буде сідати на маршрутку, біля метро Теремки – торг центр Мегалан. Там маршрутки зупиняються.
Тобі повинні будуть надіслати завтра подібну смс-ку Номери телефону теж собі десь збережи
Остап
Ясно! Дякую! Лягай уже! Добраніч!
02:00 М. Теремки ТЦ Магелан, кафе KFС , 4745 белый спринтер. С Уважением «Спутник» +380968420808 +79780490313
Мені вже прийшов смс
Я його передав Натанові на месенджер
Ага, добре
Татку. Маршрутка з Києва до Сімферополя оплачена, ти їм нічого не платиш. Я тобі кину свою переписку з оператором – якщо в водія будуть питання – покажеш.
Остап
Доня! Смс прийшов з № тел. 096 239 86 32. в 10.28. потім подзвонила жінка питала щодо оплати. Я послався на твої слова
Olesiа
Інформація по твоєму таксі (від гуртожитку до маршрутки). Номер машини вони повідомлять приблизно за півгодини до відправлення. Оплата – 150 грн водієві. Скажеш, щоб зупинив біля кафе KFC (читається “кіефсі”), або просто покажеш СМС-ку від маршрутників.
Остап
Прийнято. Дякую!
Доня! Натан хвилюється, чи по старому українському паспорту мене пропустять. Подзвони йому.
До речі, ти можеш запитати безпосередньо водія маршрутки. В нього буде найактуальніша інформація щодо перетину кордону – вони ж возять людей і знають всі нюанси. Запитай його, чи пропустять тебе російські прикордонники з твоїм паспортом. Можеш навіть показати свій паспорт. Якщо скаже НІ – напиши мені і Натану. Натан привезе тобі твій російський паспорт. Я йому скажу, щоб продивлявся твої повідомлення.
Olesia
І ще запитай водія, в якій годині будете на кордоні?
Оп’ять дзвонила з бюро “Спутник”, уточняла, чи я точно буду в 02.00. Відповіла на мої запитання: На кордоні будемо в 11.30. Зі старим українським паспортом проблем не буде ні на цій, ні на тій стороні — важлива кримська прописка.
Супер
Татку, з тобою таксі зв’язалося?
Остап
Він уже привіз мене до kfc
Olesia
Будь ласка, кинь повідомлення, коли сядеш в маршрутку. І будь які зміни інформації, якщо вони будуть.
Ми вже за межами Києва. Без проблем.
* * *

Натан

 

 

6. Особисте з мессенжеру.
На цьому “епопея” з Олесиним мессенжером та СМС-ками, закінчилась. Наступним етапом моєї “карантинної” депортації  в Крим був лише зв’язок по мобільному телефону з моїм старшим сином Натаном, який проявив геніальне передбачення несподіваних проблем і, перш ніж виїхати своєю автівкою з Ялти в Сімферополь, взяв у моєї дружини Тамари мій російський паспорт. не зважаючи на запевнення київських перевізників і диспетчерів у його непотрібності. На російському КПП прикордонник пред’явив категоричну вимогу саме з цього дня пропускати в Крим тільки при наявності російського паспорта. Крім того мені, як і всім, хто прибував у Крим, було вручено розпорядження по приїзду в Ялту стати на облік в медичному закладі і суворо дотримуватись двотижневої карантинної самоізоляції в 4-х стінах власного помешкання. Прийшлось чекати 2 зайвих години. Натан, який даремно чекав у Сімферополі на маршрутний автобус зі мною, отримавши мою інформацію про проблему з паспортом, привіз звідти паспорт на кордон, і лише потім повіз свого вдячного батька додому, скрасивши довгу дорогу милою бесідою.
* * *
Випробування карантином не лише для мене, але й всіх людей лише розпочинались. Президент РФ Путін оголосив по телевізору період з 28 березня по 2 квітня “неробочим тижнем”, а після 2 квітня він “подарував” громадянам Росії, а отже й Криму, “неробочий місяць” з поголовною суворою самоізоляцією до 30 квітня, не кажучи про повне закриття “лінії розмежування”  між Україною й Кримом до 1 червня 2020 р. Розвіяти мою карантинну безвихідь намагались син Назар з внуком Натанчиком з Сімферополя і донька Олеся в Ялті — знову ж таки по месенжеру. Про розваги з Назаром ще буде мова, а поки що — про Олесину “супер-іграшку”, яку вона спеціально видумала на період мого карантинного “самоув’язнення”, і яка… несподівано стане моїм захопленням на всю решту життя. Мабуть і вона не сподівалась, що при наявності свого фаху інженера-комп’ютерника, вона відтепер стане моїм довічним опікуном-консультантом у веденні й удосконаленні “іграшки” з назвою ostap.website. Про це — найбільш характерні уривки з нашого консультативного листування в мессенжері…
* * *
Татку привіт Ось тобі іграшка, щоби не було надто нудно на карантині. https://ostap.website/ Твоя задача – розібратись з інструкцією і наповнювати сайт. Зараз там як зразок є декілька публікацій. Їх можна видалити, змінити чи залишити як є – на твій розсуд. Якщо виникнуть якісь ідеї чи побажання по структурі – скажеш. З роботою в редакторі, якщо по інструкції не зрозуміло – проси Дана, він розбереться. Інструкцію зараз кину.
6. Особисте з мессенжеру.
6. Особисте з мессенжеру.
ostap.website | Сайт пісень і мандрів Остапа Кіндрачука
Olesia
Робота з сайтом.docx
3,1 Мб
Остап
Дякую, доню!
Доня, ти просто моя добра фея-чарівниця! Надзвичайно цікава твоя “іграшка” для карантинної сірої безвиході! Але ти, навіть не підозріваєш, що вирішила для мене більш важливу долю моєї “Книги пісень і мандрів…”, якій я присвячував і продовжую присвячувати хвилини, або й години мого дозвілля. А я якраз уже довгий час ламав голову, як з нею бути дальше. Мені дуже-предуже сподобався цей сайт включно з його естетичним смаком, дизайнерським оформленням, різножанровими розділами, які можна буде до безконечності доповнювати й удосконалювати. Я дуже ціную цей подарунок долі з твоєї подачі і постараюсь наповнити його пережитими мною життєвими епізодами й досвідом, з чого мої діти, внуки і подальші пра-пра-пра… при бажанні матимуть змогу вибрати і ті приклади, які варто наслідувати, і ті, яких потрібно уникати.
Але є й деякі застереження. Розміщені тобою “Вступні екскурси” написані в іншому житті, з вільними і природними висловлюваннями, у відповідності до загальноприйнятих понять того часу. А в новій реальності деякі фрази цього тексту, та й інших теж, можуть наткнутися на нерозуміння, або сприйматись, як “крамола” і можуть принести шкоду і неприємності для моїх домочадців включно з тобою. Отже, на мою думку, цей чудовий сайт поки-що може бути використаний лише в родинному колі. Яка твоя думка? Бо я — “юзер-недоучка” і не володію нюансами інтернету. 🤔
Татку, саме для цього в тебе є можливість редагувати і міняти публікації. Ти взагалі збираєшся видавати свою книгу? Видавництво паперової книги – справа непроста і недешева. До цього взагалі можуть руки не дійти ніколи. А от публікувати фрагменти майбутньої книги в інтернеті – можна і корисно. Якщо вона вже буде присутня в мережі – буде легше переконати видавництва, і зацікавлена аудиторія вже буде. Приблизно так робив, до речі і Свирид Опанасович. Спочатку публікував уривки в ФБ. Потім – на окремому сайті, а вже потім почав працювати над книгою. Щодо небезпечного на твою думку контенту – які проблеми? Видаляєш з інтернет-версії всі такі абзаци, які викликають тривогу. Залишаєш нейтральні і все.
Добре, доню! Подавати в продовження текстової частини нейтральні фрагменти — хороша думка. Прийнято! Тепер про ілюстративний матеріал. Ти, як я зрозумів, помістила три теки-розділи “пригоди”, “спогади”, “відеоархіви”, як зразок. А мені хотілось би ще й таких тек: “мої статті, нариси, замітки в друкованих медіа”, “друковані медіа про мене й мою родину”, “згадки про мене й моїх рідних в книжкових виданнях”, “тека з автографами видатних людей”, “тека з вартими уваги документами, грамотами і т.п.”, “тека з теми моїх “хоббі” (книги, колекції і ін.” Може ще щось захочеться, а поки що — ЯК ЗАСНУВАТИ НА САЙТІ ТАКУ ТЕКУ?
Наступне — як видалити, або виправити місця в уже розміщеному тобою вступному тексті?
Olesia
1. Можна. На сайті це називається “категорія” або “рубрика”. Продумай повний список – перелік, я зроблю і подумаю, як їх розмістити на сайті. Вони можуть ще бути вкладеними, тобто мати певну ієрархічну структуру: є Категорія і в ній – кілька підкатегорій. Наприклад, категорія: “журналістика” і в ній підкатегорії: “статті”, “замітки”, “нариси” і тому подібне. Як редагувати написаний мною текст – в інструкції. Хай Дан поможе розібратися
Є ще такий нюанс. Я не планую видати друком цю свою пісенну мега-біографію. Вважаю, що вона може зацікавити мізер читачів, або, як кажуть “ширрррооооке зацікавлення у вузззззееееесеньких колах” 😂 Але тим не менш мене вона забавляє, як іграшкова машина часу, що дозволяє мені в любий момент перенестись в любий період мого більш, як три чверті століття, життя, насиченого всякою всячиною. Отже припиниться вона одночасно з моїм “фініта ля комеді” 😂
Olesiа
Це вже деталі…
Це я до того, що кожна з моїх особистих чвертей століття збіглися з певними історичними епохами. І тому я розділив цю віртуальну книгу свого життя на 4 “Книги пісень і мандрів…”, кожна з яких має свою назву. Так ось загальна назва тепер — не “Книга…”, а “Книги пісень і мандрів…”, що теж на сайті треба виправити. А потім у кожній наступній “Книзі…” є з десяток підрозділів зі своїми назвами, прив’язаних до важливих історичних, або приватних подій. Так от — для кожного з цих розділів є купа світлин, відиків, документів, статей і т.п. Як їх адресно, по розділах використати?
Остап
І наостанок! Трать свій час на мої забаганки маленькими порціями, щоб не відволікатись від життєво важливих справ.
Займайся своїм ділом, а потім уже моїми дурницями. І Дана не відволікай — він дистанційно потіє над присланими завданнями з універу.
* * *
07.04.2020. 21.17.
Остап
(Для консультацій з Олесею щодо розміщення ілюстративного матеріалу в різних категоріях на різні теми я виставляв їй багато всяких зразків і отримував фахові поради. Тут лише один приклад з багатьох..)
А ось ще мій “диплом” журналіста (для теми — “журналістика”). Він мені давав можливість публікувати свої “опуси” в пресі радянського періоду.
6. Особисте з мессенжеру.
А це твій виступ в редакції “Советского Крыма” (квітень 1987)
6. Особисте з мессенжеру.о6. Особисте з мессенжеру.
А це газетне “ехо” від нашого виступу в редакції🤔
6. Особисте з мессенжеру.

Текст. Як я це все бачу. 1. Потрібна стаття – передісторія “Як я став журналістом” чи щось в такому дусі. Проілюстрована фотографією (чи фотографіями, якщо їх є декілька) посвідченнями, та іншими документами. Хронологія журналістської сторінки твоєї біографії. 2. Самі публікації в газетах чи журналах. Ідеальний, на мою думку, формат, такий: Короткий вступ-пояснення, що це за публікація. В ньому, наприклад, передісторія, період написання, під впливом чого вона народилася, за яких обставин, цікаві подробиці. Далі – стаття картинкою. І нижче – розшифровка, тобто сам текст статті, або хоча би фрагмент. Бо з картинок читати важко з екрану. А уяви собі, як з телефону. Але цей варіант передбачає дуже великі затрати часу. Автоматично розпізнати тексти не вдасться – надто низька якість оригіналів. Доведеться набирати тексти вручну. Тому є ще 2-й формат. Вступне слово + стаття картинкою, розмістити в такому вигляді їх всі. А вже потім, поступово, добавляти тексти. В будь-якому випадку, 1 публікація в ЗМІ = 1 публікація на сайті. 3. Як їх відсортувати. Є твої власні публікаціях в ЗМІ і є публікації інших авторів про тебе – це перший критерій. Другий – тип публікацій – “замітка”, “нарис”, “стаття”. І третій – дати публікацій. Може ще щось? Подумай. І подумай, що з цього первинно. Ну от, наприклад, ми їх разподіляємо так. 1. Мої публікації 1.1. Період 1950-1960 рр (дати просто для ілюстрації) 1.1.1. Статті 1.1.2. Нариси 1.1.3. Замітки 1.2. Період 1960-1970 рр 1.2.1. Статті 1.2.2. Нариси 1.3.3. Замітки і т.д. 2. Про мене 2.1. Період 1960-1970 2.1.1 Друковані медіаматеріали про мене й мою родину 2.1.2 Телевізійні передачі 2.1.3 Згадки про мене й моїх рідних в книжкових виданнях Принцип, загалом, розумієш? В такому приблизно вигляді продумай. І по темі журналістики, і по решті тем. Бажано не дуже багато “вкладок”. Тобто, нумерація 1.1.1.1.1. – це вже занадто. Найкраще – не більше 3-х
Olesia
Стосовно “Книг”. Теж треба коротке вступне слово, анонс. Ще до “вступних екскурсів”. Буквально, в 2-х словах: що це за “книги”, про те, що їх 4 і чому їх 4. Назва і епоха кожної з 4-х. Про що там піде мова. На одну сторінку максимум. І до цього – мінімум 1 ілюстрація. Самі тексти “книг” на сайті публікуватимуться фрагментами. А повний текст оформимо гарно PDF-файлом і згодом прикріпимо. Кому цікаво – завантажить собі і прочитає.
Olesia
І тепер тобі – практичне завдання. Взяти мою інструкцію і по ній, з допомогою Дана, створити “новий запис” і почати писати цей анонс “книг”. Прямо на сайті. В якості вправи. Починай освоюватись. Це не складніше, ніж дописи в Фейсбуці. Поступово розберешся. Але лише через практику. Очі бояться – руки роблять… Вперед! 🙂
Olesia
І ще – над назвами категорій подумай. В тебе це краще виходить, ніж в мене, я ж в сфері журналістики і взагалі в цих усіх “гуманітарних” речах не дуже то й розбираюсь 🙂
* * * 
Остап
Привіт! Вибач, доню, що руки не доходять до мого ( з твоєї подачі) веб-сайту, бо інтенсивно почав спілкуватись з Назаровим Натанчиком, а він з карантинної туги за мене вхопився, як утопаючий за соломинку й годинами може спілкуватись. А ще інші заняття з моїм “архівом” відволікають. Але сайтом час від часу буду займатись. І ще — він що, уже присутній в інтернеті? Бо я наткнувся на нього серед різних автоматичних пропозицій різних сайтів! Якщо так, то треба видалити з “Вступних екскурсів” сумнівні фрази. А як?
Ти на нього наткнувся, бо заходив на нього раніше. Хто не заходив – той не натикається. Інтернет розумний, він знає інтереси кожної людини і показує відповідний контент. Щоб видалити зайві фрагменти – зайти в “майстерню”, знайти запис і редагувати. Дан допоможе, я йому також створила акаунт на сайті. Він може зайти і допомогти як від свого імені, так і від твого. Все, що необхідно – є в інструкції. Плюс Данові я надіслала додатково інструкцію, як робити фотогалереї.
Остап
Дякую, доню! Я помаленьку освоюю і де спіткнуся, там покличу Дана! А як Маринка адаптувалась до карантинної самоізоляції?
Мала нормально, знаходить собі заняття. Малює, ліпить пластилін, грається з ляльками. Тільки вечорами біситься через надлишок енергії.
6. Особисте з мессенжеру.
Татку, привіт. Найпростіший спосіб засвоїти нові знання – практичні вправи. Ось тобі проста вправа, всього 10 кроків. Створюємо публікацію по простій інструкції.
1. Переходиш в “майстерню” і створюєш новий запис. Посилання на майстерню: https://ostap.website/wp-admin
ostap.website
6. Особисте з мессенжеру.
2. Вписуєш назву публікації (її можна буде потім змінити)
6. Особисте з мессенжеру.
3. Пишеш текст. Сильно не розтягуєш. Пишеш про себе, своїми словами те, що хочеш, щоб твої читачі про тебе дізнались в першу чергу.
6. Особисте з мессенжеру.
4. Додаєш картинку-обкладинку публікації
6. Особисте з мессенжеру.
5. Вибираєш будь-яку фотографію з тих, що там знайдеш
6. Особисте з мессенжеру.
6. І перевіряєш, що з’явилася мініатюра
6. Особисте з мессенжеру.
8. Вибираєш рубрику “про автора”, ставиш галочку. 9. Тиснеш кнопку “Опублікувати”
6. Особисте з мессенжеру.
10. Заходиш на сам сайт за посиланням: https://ostap.website/ І перевіряєш, чи з’явилася стаття (для цього тиснеш на посилання “Про автора”) Зараз там публікації немає, про що сайт і пише. Щойно ти її створиш – має з’явитися. Практикуйся. Виконаєш цю інструкцію – одразу зрозумієш принцип створення публікацій на сайті.
Головна – ostap.website
6. Особисте з мессенжеру.
Дякую доню! Вечером попробую!
О, бачу значні успіхи в публікації про художників! Я оформлю там всі фотки. Вийшло просто прекрасно!!!
* * * 
Вітаю! Знову про вебсайт (не терміново, а десь-колись)… Отже до наявних 4-х категорій замість “Про автора” (адже про автора якраз і є “Книги пісень…”), на мою думку краще — ” В полоні морської романтики”. Наступна, 6-та категорія — “Мій “медіа-слід” на землі” (згадки в пресі і літературі про мене й мою родину). 7-та категорія — “Проби журналістського пера”. 8-ма — “В Ялтинському клубі книголюбів”, 9-та — “Участь в діяльності “Просвіти””. 10-та — Участь в Ялтинській капелі бандуристів”.
Отже, якщо ти додаш категорії з такими, або на твій розсуд, кращими заголовками, я час від часу буду їх поповнювати описами, ілюстраціями, документами, коментами…
Те саме стосується і основного тексту. Загальний заголовок такий, як ти написала — ідеальний: КНИГИ ПІСЕНЬ І МАНДРІВ кобзаря-бандуриста Остапа Кіндрачука з Котиківки , — його міняти не треба. А от під ним, у дужках, мені здається було би доречніше ось так — ( фрагменти пісенної біографії ), бо так воно й буде.
Крім того 10-тій категорії дати назву — “Кобзарювання — мій спосіб життя”, а в ній підкатегорії — “Мій кобзарський ПАН-ОТЕЦЬ Олексій Нирко”, “Моя участь в Ялтинській капелі бандуристів і не тільки”, “Моя участь в Національній Спілці кобзарів України”,”Мої діти і бандура”, “”Кобзарі-бандуристи — мої побратими”,”З бандурою по світу”, ” Різні фото з бандурою”
Господи, ще хоцца мати одну категорію — “Козацьке відлуння в моєму житті”
Татку, на сайті не лякайся – буде хаос, головна сторінка буде мінятися – я приміряю різні варіанти, як все розташувати. Ти можеш при цьому спокійно писати статті. Зрештою розставимо їх всі на свої місця.
Я так і зрозумів! До речі “Зустрічі з художниками” я доповнив епізодами, а відеоархів уже майже закінчений…
* * *
Вітаю! Доню! Я закінчив повністю всі публікації в попередніх категоріях. Коли закінчиш “причісувати” відеоархів, то спершу, ніж пропонувати мені свіжі категорії, підготов “Книгу першу. За Залізною Завісою”, щоб я вже почав вставляти туди фрагменти тих розділів, що їх заголовки я вище представляв.
З Днем Матері! День Матері! Гарне привітання зі святом Мами! 
Поздоровляю від щирого серця і бажаю щасливої ДОЛІ !!!
Дякую за двох чудових внуків і за чарівну Лапочку-внучку!
😘 Дякую!
Продовжуємо про веб-сайт.
Відповідно до моїх уявлень, він має дуже скромне призначення — бути відлунням (ехом), моєї “пісенної біографії”,тобто фрагментарно представити різні “цікавинки” “Книг пісень і мандрів”, оскільки ці “Книги” є так би мовити стрижнем сайту, його основною категорією.
Поїхали дальше. Всі інші категорії, за моїм уявленням — мають ілюстративні функції стосовно основного тексту “Книг пісень і …”. І оскільки в “Книгах…” все відбувається за принципом літописання в хронологічному порядку, то бажано, щоб у тих ілюстративних категоріях так же була хронологія, яка ілюструвала би, а деколи й доповнювала й збагачувала текстову категорію.
Ну, і накінець. В кожній підкатегорії — окремі публікації в більш-менш хронологічному порядку.
Якщо в тебе краще бачення цього всього ніж це — давай! Я вітаю !
Але, коли в тебе дійдуть до цього руки ( а я вже казав — не спіши), то спочатку зроби мені категорію — “Книга перша”, щоб я міг туди завантажувати основний текст…
* * *
Olesіа
О, тут є перелік підстав гуманітарного характеру для перетину кордону
До 22 червня КПВВ з Кримом на Херсонщині не працюватимуть: де правда, а де міфи? — Кавун.Сity 😮
Доня! Дуже дякую за розлогу інформацію! Начитався, аж голова розпухла і очі закровоточили, як це недавно з тобою стряслось…
Остап
Просто я переживаю, що Данька, коли йому прийде пора їхати в НАУ, а мене не дай Бог, не випустять, то я не переживу, якщо він там буде без моєї підтримки…
Остап
А поки що я відволікаюсь від тривожних думок твоєю “іграшкою” (веб сайтом). До речі, коли матимеш вільну хвилину, приготов мені ті категорії, де можна поповнювати тексти “Книги пісень і….”, бо в доступних для мене категоріях я вже від неробства натрамбував всього під зав’язку і всі тексти відредагував до блиску 🤓
В Крыму с 15 июня будет отменён режим самоизоляции для всех категорий граждан
Сергей Аксенов
Остап
Вау! Цікаво! Дякую!
6. Особисте з мессенжеру.
«Світла в кінці тунелю поки не видно». Карантин в Україні можуть продовжити до літа 2021 року — глава медкомісії Києва
* * *
З фрагментів цього мессенжер-листування можна скласти уяву, як в муках глобальної карантинної самоізоляції на екрані мого нетбука дистанційними зусиллями моєї юзер-доньки Олесі народжувався сайт ostap.website. “Дорослішання” сайту і його вдосконалення з Олесиною допомогою продовжувалось і продовжується в післякарантинний період, але уже на фоні широкомасштабних воєнних подій, які заблокували мені можливість повернутись до кобзарювання на материковій Україні…
Переваги і вади цього глибоко особистого сайту кожен може оцінити, переключившись на решту його категорій.
* * *

Н.К. — Назар+Натанчик

6. Особисте з мессенжеру.
6. Особисте з мессенжеру.  Натанчик попросив показати де вiн поставив твiй подарунок.
💖
06.03.20, 02:40
Дякую, синку! А ще мені цікаво, чи Натанчик уже вміє читати? Але навіть якщо ще не навчився — не біда, навчиться! То ж вміє чи не вміє, я все одно хотів би спілкуватись з ним на facebook i на Messenger — ну там обмінюватись фотками чи відіками, якби ти його навчив. А ще якби навчив його виходити з дідом, чи бабусею Тамарою, чи з Маринкою, чи ще з кимось на відео-звязок месенджером, — було б здорово! ❤️
Здоров, читати вмiє, а от друкувати ще не пробував, ну спробувати можно, у понедiлок буду вихiдний настрою йому на планшетi меседжер
Привіт! Не обовязково, щоб Натанчик писав і читав. Приємно було би просто обмінюватись фотками, відіками, або смішними GIFами, як оцей ! Ну і коротенькими коментами типа “вау”, чи 💖😩🤣😱. А щоб не відбити в нього охоту, то можна таким способом спілкуватись лише коли є час і настрій — як оце у нас з тобою! 😍
66.media.tumblr.com
Ukrain Art   Музеї
* * *
Коронавірус — не такий він і страшний, як його малюють!
Ну вiн може не страшний, а панiка навколо нього дуже небнзпечна, бо буде коллапс всього життевого людського укладу, може пересидiв би буремнi часи у Ялтi?
Попробую прорватися до рідних пенатів ❤️
Стосовно вiрусу не маю думки, бо не вiрусолог, стосовно всього що написано –, зараз епоха популiстiв та некомпетентних при владi, i це зруйнує значно бiльше життiв нiж вiрус.
Синок! Навіть боюсь питати, як ви тримаєтесь в умовах НС – карантину?
Остап
А поки, щоб вбити час, я пробую нащупати Натанчикове коло зацікавлень. Послав йому фрагменти “Котиківки”. Хай тільки дивиться на фотки і, якщо хоче, — читає мої коменти. 😍 Щоб не відбити бажання до спілкування з дідом. 😰
Може підкажеш нам цікаву тему для спілкування з ним? 💖
Синок! Від карантинної нудьги я створив “Історію статуетки в фотографіях і документах”! (хоча її у мене вже й нема, а залишились лише фото, деякі довідки й газетні вирізки…) 🤔
1). Придбав, почистив, сам придумав і зробив мармуровий постамент, опублікував про це у газеті замітку.
6. Особисте з мессенжеру.о6. Особисте з мессенжеру.
6. Особисте з мессенжеру.
2).”Слава” про статуетку досягла спочатку до ялтинської влади, де її об”явили історичною цінністю і невід’ємною частиною “культурного наследия” Ялти. Потім за нею приїхали з “Музею Запорізького козацтва” з м. Запоріжжя. Я їм віддав статуетку при умові — зробити для мене копію…
6. Особисте з мессенжеру.
6. Особисте з мессенжеру.
6. Особисте з мессенжеру.
6. Особисте з мессенжеру.
Про подаровану мною статуетку писала преса м.Запоріжжя, а нас з тобою запросили на острів Хортицю для участі в фестивалі “500-річчя Запорозького козацтва”

6. Особисте з мессенжеру.

6. Особисте з мессенжеру.

Остап
Нас з тобою поселили на о.Хортиця і дали пропуск на фестиваль (зверху – червоний).
Потім нагородили Грамотою і посвідченням учасника

6. Особисте з мессенжеру.і6. Особисте з мессенжеру.і6. Особисте з мессенжеру.

 

6. Особисте з мессенжеру.

Пізніше директором музею за іронією долі був призначений відставний генерал армії Кропивка, який… ненавидів запорозьких козаків і приказав віддати статуетку в металолом!!!
Ось відгук у пресі про цього “руйнівного генерала”..
6. Особисте з мессенжеру.
* * *
Здоров, я свого часу теж пробував провести маленьке розслiдування, знайшов статтю де розповiдається iсторiя появи пам’ятника на Таманi, i там написано що проект затверджував особисто Николай II у Криму по макету, i макет пам’ятника скульптор Адамсон також зробив у Криму, але про подальшу долю макету не написано, зв’язатися з автором статтi не получилось. Потiм робив запит у архiв Таманi, чи збереглись якiсь документи за 1911 рiк на цю тему, але дали вiдповiдь що нiчого не знайшли (або не шукали). А ти його коли придбав тобi обставини, при яких той макет був знайдений повiдомили?
Н.К.
А ще ось такий момент, це з другої статтi цитата – “И вот изготовлена скульптурная модель. На её осмотре побывали многие должностные лица Петербурга. И даже последний царь — Николай II. 17 мая 1911 г. представитель ККВ вручил ему уменьшенный образец модели. Таким образом, модель памятника и сама благая идея кубанцев почтить память своих предков была высочайшим семейством одобрена”
Н.К.
Тут кажуть що макет був подарений Николаю II у Петербурзi, я так розумiю що згодом вiн мiг бути вiдправлений у iнтер’ери Лiвадiйського або Масандрiвського палацу, а пiд час розграбування бiльшовиками вже потрапити у приватні руки.
Я так розумiю що макетiв могло бути декiлько з деякими вiдмiнностями, але це версiя.
Ще один момент, чомусь на макетi та на фото 1911 року у козака вуса загнутi вбік, як вiд вiтру, а на усiх сучасних фото вуса висять строго вниз, не знаю чим це пояснити.

6. Особисте з мессенжеру.о6. Особисте з мессенжеру.

зв’язався з автором статтi, вiн сказав що матерiали брав з цiєi книги.
6. Особисте з мессенжеру.о6. Особисте з мессенжеру.
книга 1911 року, а от i сам макет…
Остап
Дуже цікаво, синок! Дуже! Дякую! Якщо не проблема, то скинь сюди увесь зміст брошури і що там ще маєш. Буду ” розжовувати” 😀
Н.К.
Розібрався з брошурою ! Читаю, насолоджуюсь !
Н.К.
А тобi продавець повiдомив обставини знаходки? був провенанс якись?
Василий Рыбка — це мій ровесник і колега по клубу філателістів-колекціонерів. Він родом з Кубані, але корені — єврейські. Статуетку знайшов у Ялті, але не хотів уточняти — де.
6. Особисте з мессенжеру.
Остап
* * *
Щоб розвіяти мою карантинну тугу, Олеся винайшла для мене сайт, щоб я тішився ним, як мале дитя іграшкою.
6. Особисте з мессенжеру.Головна – ostap.website
Але сайт ще “сирий”, тому між людей його ще рано випускати 😀
Та й взагалі я не планую цей сайт поширювати! А тільки для власного користування, ну і — хто із найближчої рідні зацікавиться….🤔
* * *
6. Особисте з мессенжеру.о6. Особисте з мессенжеру.
Остап
А що це за сторінка?
з шкiльного пiдручника
Остап
Дуже дякую!
Синок! Ти у мене лічишся, без перебільшення, авторитетним краєзнавцем, Я тобою дійсно пишаюся і дуже переживаю, що обставини тіснять тебе на margines життя. Будем надіятись на краще, тримаймося і дочекаймося та не прогавімо свого шансу. А поки що, для поповнення краєзнавчого багажу тобі може пригодитись ось така бібліотечка з кримознавства. https://crimeanua.wixsite.com/main/about3
БІБЛІОТЕКА | main
Остап
Ось і зараз синоптики грозять страшними зливами — новими випробуваннями для відновлення твоєї праці після карантину. То може знайомство з цією бібліотечкою допоможе тобі перечекати лиху годину і відволікатиме від похмурих думок.
6. Особисте з мессенжеру.
Остап
Ми з Натанчиком затяті колекціонери!
* * *
Остап
6. Особисте з мессенжеру.о6. Особисте з мессенжеру.о6. Особисте з мессенжеру.
Чудовi фото чудовоi компанii)) жалкую що не рядом з вами.
* * *
Вітаю, синку! Як у тебе справи на фоні пандемії із здоров”ям, з роботою, заробітком? Як у Христини і в Натанчика — як він адаптувався в школі? Чи не планується дистанційне навчання? Коли плануєте до нас? Що цікавого взагалі, бо давно не спілкувались… Привіт найкращій з невісток і найгеніальнішому з внуків !!!💝
Привiт, з заробiтками все нормально, а от працювати зараз важко, бо мiй напарник зламав ногу та повернеться лише за 2 мiсяцi, а Толiк з коронавiрусом лежить у лiкарнi, тож роботи стало набагато бiльше. А так всё нормально, Натан учиться, ходить на шахмати та українську мову, а також на тейквандо.
* * *
16.03.21, 19:05
Остап
Привіт! Давно не узнавав про твої справи — в двох-трьох словах скажи
Н.К.
Готуемось до поповнення, Христина вчится на водiя, Натан тренуеться, я працюю.
Остап
А з шеф-кумом миритесь?
Н.К.
Ну так, нестабiльно
Остап
Так у вас у планах – покупка авто, якщо Христя вчиться водити?
Остап
Ясно! Я пишаюсь вашими (всіх трьох) успіхами! А ще хвилююсь, щоб у тебе з кумом були дружні стосунки — може він і буває “напруженим” від турбот про бізнес, так ти старайся уявити себе на його місці й делікатно підтримати — він тебе в свій час підтримав. Ну і ще дуже хвилююсь, чи у ваші стосунки не впутався “той другий” , про якого я тобі писав у своїй “сповіді”…..
Щасливої долі маленькому Левчику і всій родині!
05.11.21, 10:01
Н.К.
6. Особисте з мессенжеру. ❤️
5. Епістоли з е-майлу і фейсбуку (фрагменти).

5. Епістоли з е-майлу і фейсбуку (фрагменти).

 

 

Інтернет-листування з прародичем-однофамільцем.

(фрагменти)

 

Спочатку був лист від незнайомої львів’янки…

Шановний Остап Юрійович, режисер Вінсент Мун дуже шукає зустрічі з Вами

Svitlana Bakumenko <svitlana.bakumenko@gmail.com>

Кому: patsokin@mail.ru      30 липня 2012, 11:29

Доброго дня,              Шановний Остап Юрійович,

мене звуть Світлана, я зі Львова. Справа в тім що до нашої країни приїхав всесвітньо відомий французький режисер Вінсент Мун, який знімає лише і виключно музикантів. Вінсент знімає короткометражні фільми, намагаючись передати духовність і національний колорит.

Він зацікавився українською культурою та хоче зняти декілька фільмів тут. Він дуже шукає зустрічі з Вами, і я зголосилась допомогти йому у цьому. Дуже сподіваюсь на Вашу відповідь. Якщо це можливо, залишіть Ваші контакти, для швидкого зв’язку.

Дякую.З повагою,Світлана.

Я передав пані Світлані № свого мобільного телефону й невдовзі мені зателефонувала асистентка Вінсента Муна Анна Олехнович. Запитала про мою згоду на участь в фільмі, про місце мого кобзарювання й повідомила про час прибуття режисера Муна в Ялту.

На початку серпня 2012 року Вінсент Мун відзняв короткометражний фільм з моїми двома піснями під бандуру біля Лівадійського палацу-музею і ще одну — на ялтинській Набережній з моєю короткою анотацією. Пісні у фільмі: “Взяв би я бандуру”, “Думи мої…”(інтерпретація вірша Тараса Шевченка на гострополітичну тему) і “Їхав козак за Дунай”. Менш, ніж через пів-року Вінсент прислав мені лінк  фільму “The last Kobzar”(“Останній кобзар”), а там і розмістив його в інтернеті.

Vincent Нове повідомлення від Vincent Moon

“Facebook” <notification+zrdog6rfhvze@facebookmail.com>

Кому: Ostap Kindrachuk 14 лютого 2013, 18:44

Vincent Moon 14 лютого 2013 р. 18:13

hello mister Kindrachuk i hope you are very well! here is the final version of our film, let me know what you think of it, before i publish it! (Привіт, пане Кіндрачук, я сподіваюся, що у вас усе гаразд! Ось залишкова версія нашого фільму, дайте мені знати, що ви думаєте про нього перш ніж я його опублікую!)

https://www.youtube.com/watch?v=cKHKzlR_yc4&t=14s

http://www.facebook.com/l/jAQFKaR8IAQFLd3DL2WQY4B4mSW8mETP7BaN3-t_FR2L5CA/https%3A%2F%2Fvimeo.com%2F59648297
pass: kobzar

* * *



 Фільм "The last Kobzar" з підзаголовком "a portrat of Ostap Kindrachuk" (портрет Остапа Кіндрачука) 
випадково переглянув на YouTube молодий англомовний мешканець Канади Брендон Кіндрачук (Brandon 
Kindrachuk), чиї предки колись емігрували із українського міста Городенки, поблизу якого і я народився. 
Брендон негайно вийшов на зв'язок з асистенткою режисера Муна Анною Олехнович, щоб навести справки 
на предмет наших з ним спільних родинних коренів. Про це та про інше -- уривки з подальшої неординарної 
переписки на ФБ, яка отримала продовження на роки...


Brandon, Anna
Цю групу створила користувач Anna Olekhnovych
Anna
Остап , Брендон не говорить по-українськИ, але знайшов перекладача щоб з Вами поспілкуватись

Anna

I said to Ostap that you found a translator to speak to him (Я сказала Остапові, що ти знайшов перекладача, щоб з ним поговорити)

Brandon
Yes but it’ll take a few days till I’m back In Calgary to call him. (Так, але це займе кілька днів, доки я повернуся до Калгарі, щоб зателефонувати йому.)

Brandon

Does he remember as a child hearing stories of any family members leaving for Canada? (Чи пам’ятає він, коли в дитинстві чув історії про те, як члени сім’ї виїжджали до Канади?)

Brandon

Was his family Orthodox Christian? (Чи була його родина православною?)
Anna
I wrote to Ostap in private message because I think he didn’t see the messages here He told me that he will write you. (Написала Остапу в приватне повідомлення, бо мені здається він не бачив тут повідомлень Він мені сказав, що напише тобі
Brandon
Thanks Anna, I’ve gotten together that bit of history, and I’ll be writing it down with my translator. This should be interesting. That phone number I have of his, is it his residence? We’ll have no problem calling it? (Дякую, Анно, зібравши цей шматочок історії, я запишу це разом зі своїм перекладачем. Це має бути цікаво. Номер його телефону, який я маю, це його місце проживання? У нас не буде проблем додзвонитися?)
Anna
It is his cell phone. (Це його мобільний телефон)
* * *
Anna Olekhnovych надіслала вам запрошення в Messenger.
Остап ! Доброго дня ! Як Ваші справи ?

Anna   Як гарно! Мені сьогодні написав Брендон із Канади. Він каже що є Вашим родичем. Буде у квітні в Україні і хоче вас зустріти

Остап    Вітаю Вас, пані Анно в Новому Році і бажаю сповнення Ваших мрій ! А я живу в двох реаліях, зимою на цьому світі, тобто в Києві, а влітку в потойбічному світі, тобто в Ялті 😀 І там, і там живу “припєваючи” на бандурі, бо така моя кобзарська доля 😅 Цікаво дізнатись щось про Вас. А от про Брендона я вперше дізнаюсь. Я з ним сконтактуюсь на ФБ. А на фото — я з донькою, зятем, сином, невісткою і внучатами — їх у мене ціла колекція — 11 внуків і 4 правнучата. 😍

Остап ! Дорогий Остап ! Як же приємно Вас читати і бачити хоч і в віртуальному світі . Яка в Вас гарна родина ! Брендон побачив фільм наш і написав мені тому, що дуже бажає знайти своє українське коріння . Він питав , чи Ви щось знаєте про ваших родичів в Канаді та чи була Ваша родина православною.

Anna

Я мешкаю і працюю вже 3 роки в Парижі . Буває по різному , американські гірки , але загалом все добре . З Матьё іноді бачимось коли він тут буває, тому що він живе зараз у Бразилії , знімає там фільм про їх святі та шаманські обряди .
А Ви можете мені дати, будь ласка, свій номер телефона?
Мій мобільник в Україні: +38 098 476 27 50 . А тепер про моїх предків. Вони всі проживали в селі Котиківка, біля містечка Городенка, на Івано-Франківщині (раніше – Станіславщина), належали до греко-католицької конфесії, але до Канади не виїжджали, хоча я чув від них, що якісь віддалені наші родичі туди виїхали ще перед 1-ю світовою війною. Але будучи маленьким, я не цікавився цим і нічого не запам’ятав. Тож Брендону варто дізнатись спочатку, звідки його предки, з якої місцевості в Україні походять. Зрештою я можу й сам йому розповісти все по-українськи, а він хай зробить електронний переклад.
Дякую, пані Анно за Брендона ! У моєму рідному місті Городенці живуть 47 Кіндрачуків , а у Ялті, з моєї “вини” намножилось ще зо 2 десятки. Завдяки Вам я дізнався ще про десяток канадських Кіндрачуків — в сумі вистачить на маленьке військо ! 😄 Я дійсно радий і Вам бажаю багато радості ! ! !
Ооо , Дорогий Остапе, яка гарна новина ! Сподіваюсь , що Ваш рід буде все продовжуватись і процвітати ! Я завжди про Вас згадую , коли розповідаю про наші кримські мандри з Вінсентом. Яка була зустріч ! Які спогади , ех ! Так шо , може Ви в Канаду “махнётє” ? Через Париж ? Була б дуже рада Вас бачити ! Обіймаю міцно !
Дякую за пораду ! Я б радий, та мої 80 років блокують далекі мандрівки… Приходиться задовольнятись віртуальними мандрами на ФБ. Отже – БУДЬМО !
Будьмо ! Гей !
* * *
Ви друзі на Facebook    Живе у Monterrey, Nuevo Leon, Mexico
Privyet Ostap. My name is Brandon Kindrachuk. My family is from Horodenka Ukraine. Me and my entire family are musicians. I truly hope this is the real Ostap Kindrachuk. I have many questions about who we are! (Привіт, Остап. Мене звати Брендон Кіндрачук. Моя родина з Городенки, Україна. Я і вся моя родина — музиканти. Я щиро сподіваюся, що це справжній Остап Кіндрачук. У мене багато питань про те, хто ми!)

Brandon

5. Епістоли з е-майлу і фейсбуку (фрагменти).о5. Епістоли з е-майлу і фейсбуку (фрагменти).

Brandon

I will have more photos for you. I am almost certain we’re related. (У мене буде більше фотографій для вас. Я майже впевнений, що ми родичі.) Маленький хлопчик – мій прадід.
Тепер ви можете обмінюватися повідомленнями й викликами та бачити таку інформацію як статус «У мережі» й час, коли повідомлення були прочитані.
Сердечно вітаю, Brandon ! Радий знайомству з вами !
5. Епістоли з е-майлу і фейсбуку (фрагменти). Моя дочка Олеся для себе і для свого брата Назара склала родовід : зліва – мій, а справа – моєї дружини Тамари.

Brandon

Я дуже радий зустрітися з тобою. Ти живеш у Ялті? Я чекаю, коли моя українська перекладач зателефонує тобі. Хвора, подорожує до Росії цього літа. Я з нетерпінням чекаю на музику з тобою. Мій дідусь хотів би поговорити з тобою. який час найкраще телефонувати

Остап

Я до весни буду в Києві , тут вчиться мій внук Дан. У червні він складе екзамени і ми поїдемо в Ялту. А телефонувати мені найкраще від 23-ї до 24-ї години ночі за київським часом.
Васисуалий (Василь) Kindrachuk був моїм великим дідарем, який прибув до Канади зі своєю сім’єю. Це були б ваші бабусі і дідусі! Ви знаєте, як імена ваших бабусь і дідусів? чи їхніх братів імен?

Остап

Ось я їх зараз усіх пересилаю. Кінець 19 століття. Мій прадід Білик Дмитро і прабабуся Лазорко Анна в яких народилася моя бабуся Білик Василина.

5. Епістоли з е-майлу і фейсбуку (фрагменти).5. Епістоли з е-майлу і фейсбуку (фрагменти).

Brandon

Коли вони вперше прибули до Канади?

Остап

Я показую тих своїх предків,які завжди жили в Україні і до Канади не виїжджали. А про тих, які виїхали в Канаду ,я лише чув від своїх діда ї баби,але я тоді був дуже маленьким і на жаль нічого про них не пам’ятаю.
  5. Епістоли з е-майлу і фейсбуку (фрагменти). 1914 рік.Мій дід Михайло Кіндрачук (1-й зліва)в австрійській армії.
5. Епістоли з е-майлу і фейсбуку (фрагменти). 1935 рік. Мій батько Юрій Кіндрачук в польській армії.
  5. Епістоли з е-майлу і фейсбуку (фрагменти). 1936 р. Котелко Євдокія – моя мама
  5. Епістоли з е-майлу і фейсбуку (фрагменти). 1936 р.  Весільне фото моїх тата і мами.
5. Епістоли з е-майлу і фейсбуку (фрагменти).  1959 р. А це моє весілля з першою дружиною Лілею в моєму рідному селі Котиківка, біля міста Городенка, на Івано-Франківщині (раніше – Станіславщина).На фото – вся моя родина – Кіндрачуки, Котелки, Білики, Лазорки.

5. Епістоли з е-майлу і фейсбуку (фрагменти). Наш син Натан Кіндрачук ,його дружина Валя ,діти ,внуки і я з ними.

 

5. Епістоли з е-майлу і фейсбуку (фрагменти).   А тут я з другою дружиною Тамарою і дітьми Олесею і Назаром.
5. Епістоли з е-майлу і фейсбуку (фрагменти).о5. Епістоли з е-майлу і фейсбуку (фрагменти). А тут Олеся й Назар вже самі стали батьками.

Brandon 

Дуже красива сім’я. Чи всі вони живуть в Україні? Що робить кожен?

У Ялту в 1956 році приїхав я ,як один-єдиний Кіндрачук , а тепер в Ялті, крім дружини , 2 сини , донька,10 внуків і 11-а внучка, 2 правнуки і 2 правнучки — і всі Кіндрачуки. Син Назар з Христиною – в Сімферополі, один внук – в Молдові , а всі інші в Ялті. Одні працюють, інші вчаться, а ще інші шукають роботу.
* * *
Вітаю, Brandon, є новина для тебе ! Я мав розмову про тебе із моїм молодшим братом Богданом, який живе в Котиківці (це окраїна м. Городенка ). Він сказав, що у телефонній книжці міста Городенки нарахував 47 №№-в телефонів з прізвищем Кіндрачук різного віку – є і старші і молоді. Я знаю ще 2-х Кіндрачуків, у яких телефонів нема. А всіх цих Крачуків,разом зі мною маємо 50 – ціла колекція. Отже якби ти захотів відвідати Городенку, то мавби можливість краще вияснити свої родові корені. Крім того в Городенці є два архіви : міський і церковний, тобто у церкві, де также могли зберегтись відомості про всіх давніх Кіндрачуків – їх дати народження і смерті, а также інша інформація . На всякий випадок подаю № мобільного телефона мого брата, може захочеш з ним скрнтактуватись. ,,,,,Богдан Кіндрачук № тел. +38 097 146 02 29,,,,
Дякую. Я з нетерпінням чекаю відкриття нашого минулого. Ви щось знаєте про нашу сім’ю, Історію? Будемо подорожувати до Криму цього літа. Ти будеш у Криму?
Вітаю ,Брендоне ! Я тобі вище виклав усе ,що знаю з історії моєї сім”ї, а історія твоєї сім”Ї мені зовсім невідома. Я і про тебе нічого не знаю. Скільки тобі років ? Ким ти працюєш ? Якщо ти Kindrachuk Brandon, то хто тоді James Brandon ?
А тепер скажу про себе. В молодості я був моряком Ялтинського морського порту. З 1993 року я пішов на пенсію і з того часу мандрую з бандурою — грав у Стамбулі , у Греції , Сербії ,Боснії, Хорватії, Молдові, Грузії, Москві, Польщі, Німеччині, в багатьох містах України,. Тепер я дуже старий ,мені 80 років. Я кожної зими граю у Києві, бо тут вчиться мій внук Дан.А в червні я повертаюсь додому в Крим в Ялту і граю там все літо до осені. А у вересні знов вертаюсь в Київ.😍
Привіт вибачте за пізню відповідь. Я працюю дуже довго годинами на півночі Канади. так, мене звати Брендон Кіндрачук я використовую Джеймса Брендона для Facebook. У мене є двоє синів. Нещодавно я почав приймати їх до Української Православної Церкви в центрі Калгарі. Ваша сім’я виглядає неймовірно, і Ялта виглядає красиво. Коли я їду цього року в Україну та Росію, буде дивним, як побачити, звідки прийшла моя родина. Мої матері-родина – з красної Росії.
Вітаю ! Я радий знайомству з тобою, Брендоне ! Думаю тобі так же, як і мені — цікаво дізнатись , про існування таких “екзотичних” однофамільців , а може й далеких родичів, як ми з тобою . Але навіть якщо ми і не маємо спільних родових коренів, це не міняє мого щиросердечного стосунку до тебе і твоєї родини. Мені залишається подякувати Анні Олехнович за її сприяння нашому приємному знакомству.
* * *
4. Доінтернетний епістолярій.

4. Доінтернетний епістолярій.

Листи, запрошення з доінтернетного періоду.

 

 

 

4. Доінтернетний епістолярій.

Запрошення в Музей оборони Севастополя від 03.02.1988 р. для виступу з лекцією-концертом (бандура) “Козацьке мореплавання в пісенному фольклорі”.

 

4. Доінтернетний епістолярій.

 

4. Доінтернетний епістолярій.

Телеграми з Києва (1988 р.) із запрошеннями для участі в заходах неформального Об’єднання кобзарів України.

 

4. Доінтернетний епістолярій.

Лист директора теле-фільму “Шляхи кобзарські” до директор Ялтинської СШ №10 з просьбою звільнити ученицю 5-Б класу Кіндрачук Олесю на період з’йомок.

 

 

4. Доінтернетний епістолярій.

Запрошення  Ялтинської Міськради на ювілейний вечір до 175-річчя Т. Г. Шевченка 28.02.1989 р.

 

4. Доінтернетний епістолярій.і4. Доінтернетний епістолярій.

4. Доінтернетний епістолярій.

Запрошення на  50-річний ювілей моєї рідної СШ №1 м. Городенки і світлина зустрічі однокласників 16.09.1989 року. Захід цей, на превеликий жаль, через неможливість звільнитися з роботи, обмежився лише листуванням з мого боку.

 

 

4. Доінтернетний епістолярій.

 

4. Доінтернетний епістолярій.о4. Доінтернетний епістолярій.

 

4. Доінтернетний епістолярій.

 

4. Доінтернетний епістолярій.

Моя участь у листуванні ялтинських просвітян з представниками влади і преси на предмет відкриття в Ялті Музею Лесі Українки (80-ті роки ХХ ст,)

 

 

4. Доінтернетний епістолярій.

18.09.1989 р. Запрошення для участі у святі “Переяславська осінь Кобзаря” в м. Переяслав-Хмельницький, де я виступав, як бандурист.

 

4. Доінтернетний епістолярій.

 

4. Доінтернетний епістолярій.і4. Доінтернетний епістолярій.

Березень 1990. Лист кобзаря Миколи Литвина і додаток до нього у вигляді пісні “Козак гуляє”.

 

 

4. Доінтернетний епістолярій.

17.04.1990 р. Лист-запрошення до участі в Установчому з’їзді кобзарів України в Києві.

 

 

4. Доінтернетний епістолярій.

 

4. Доінтернетний епістолярій.

Жовтень 1990 р. Листи від співробітників Державного історико-культурного  заповідника на о. Хортиця щодо статуетки запорожця, подарованої мною майбутньому Музею Запорозького козацтва.

 

4. Доінтернетний епістолярій.

Запрошення до участі в конференції “500-ліття Запорізького козацтва і сучасність” в м. Нікополі, де я по просьбі історика Олени Апанович виступив як бандурист з піснею “Козак гуляє”…

 

 

 

4. Доінтернетний епістолярій.

11.12.1990 р. Лист-відмова з редакції газети “Кримський комсомолець”.

 

 

4. Доінтернетний епістолярій.

4. Доінтернетний епістолярій.

Листовні контакти з головою Всеукраїнської спілки кобзарів України Володимиром Горбатюком.

 

 

4. Доінтернетний епістолярій.

14.10.2009 р. Лист від підприємців з м. Луцька Василя і Лариси Кратюків.

 

 

4. Доінтернетний епістолярій.о4. Доінтернетний епістолярій.

Кінець грудня 1999 року. Лист на польській мові від директора Міжнародного фестивалю вуличних артистів “BuskerBus” Ромуальда (Ромека) Поплоника з м. Вроцлав (Польща)

Перекклад з польської:  ” Дорогий, коханий Остап !!!  Ми довго не бачились і тужимо за тобою ! Увесь Фестиваль “BuskerBus”, уся наша фестивальна Родина дуже Тебе згадує і сердечно поздоровляє. Маємо надію, що Ти здоровий і що все добре у Тебе і Твоєї Родини. Знаєш, що Ти завжди в наших серцях. Напиши отже, чи все в Тебе добре і які маєш плани. Ми зичимо Тобі і Твоїй Родині багато радості в 2009 році. Обіймаємо Вас міцно — Ромек Поплоник”.

 

 

 

 

 

3. Листи з далекого минулого.

3. Листи з далекого минулого.

 

 

 

Листи з далеких років.

 

 

 

3. Листи з далекого минулого.і3. Листи з далекого минулого.

3. Листи з далекого минулого.і3. Листи з далекого минулого.

 

3. Листи з далекого минулого.і3. Листи з далекого минулого.

Три світлини моєї шкільної товаришки Марти Романської, прислані разом з листами, які не збереглись, з Хабаровського краю, куди вона разом з усією родиною була депортована під-час колективізації 50-х років ХХ ст. на Західній Україні.

 

 

3. Листи з далекого минулого.і3. Листи з далекого минулого.

3. Листи з далекого минулого.і3. Листи з далекого минулого.

Лист-відповідь  видатного бандуриста Федора Глушка на мої відгуки й подяку на видані ним “Українські народні думи” в його обробці для бандури.

 

3. Листи з далекого минулого.і3. Листи з далекого минулого.

 

3. Листи з далекого минулого.і3. Листи з далекого минулого.

Світлини з побажаннями від кіно-артиста Івана Миколайчука після нашого з ним, з артисткою Ларисою Кадочниковою і режисером Юрієм Ільєнком знайомства під-час Фестивалю українських фільмів у Ялті в березні 1972 року.

 

 

3. Листи з далекого минулого.і3. Листи з далекого минулого.

Запрошення на засідання Ялтинського клубу книголюбів від 23.10 1972 і 27.03.1976 р.р. — це був єдиний клуб ялтинських інтелектуалів в 70-х роках ХХ століття.

 

 

3. Листи з далекого минулого.

Запрошення на журналістську конференцію в період, коли я був позаштатним кореспонднтом “Курортної газети”.

 

 

3. Листи з далекого минулого.і3. Листи з далекого минулого.

 

3. Листи з далекого минулого.

3. Листи з далекого минулого.

 

3. Листи з далекого минулого.і3. Листи з далекого минулого.

Три листівки різних років від професора Брокпортського університету (США) Володимира Пилишенка  (1977-й, 1987-й і 1988-й роки

 

3. Листи з далекого минулого.і3. Листи з далекого минулого.

Лист від В. Пилишенка від 27.11.1997 р.

 

3. Листи з далекого минулого.

3. Листи з далекого минулого.

Ксерокопія з газетної вирізки і лист на її звороті від В. Пилишенка 14.12.1997 .

 

 

3. Листи з далекого минулого.і3. Листи з далекого минулого.

14.01.1980 р. Світлина мого старшого сина Натана, прислана з листом під-час служби в армії (лист не зберігся)

 

 

 

Як я став учасником всеукраїнської акції «Розмалюй своє місто»

Як я став учасником всеукраїнської акції «Розмалюй своє місто»

Портрет козака при в’їзді в Тернопіль

В 2014 році в Тернополі стала поширюватися мистецька акція “Розмалюй дорожні знаки”

Як розповідає організатор акції “Розмалюй дорожні знаки” Роман Ошуст, після розмалювання першого дорожнього знака до акції почали долучатися творчі люди, художники, які дбають про креативний вигляд малюнка, що відображають на дорожніх знаках. Ініціативні тернополяни розмалювали в національних кольорах дорожні знаки, що при в’їзді до Тернополя зі сторони зі Смиківців, із Кременця, Березовиці та знак по дорозі у Львів.

За словами Романа Ошуста, “Така ідея поширюється по Україні. Ми вирішили реалізувати її на Тернопільщині. Розфарбовуємо дорожні знаки нашого міста, щоб підкреслити патріотизм тернополян, піднімати національний дух жителів та гостей міста”, – зазначив Роман Ошуст.

Гарно виглядає, чи не так?

На одному з таких знаків, а саме – на тому, що при в’їзді з боку Великої Березовиці, намалювали козака.

Стоп. Знайоме обличчя? Отож. І для мене це стало несподіванкою. Втім, приємною…

Після цього я звернув увагу на те, що в інтернеті “гуляє” величезна кількість файлів з моїм зображенням в образі козака-бандуриста. Цей образ абсолютно неконтрольовано використовує перший-ліпший бажаючий для ілюстрації СВОЇХ власних проектів — хто з позицій позитиву, а хто і з негативним підтекстом.

“Сліди” в переходах і парках

Для прикладу — ось такий “слід” залишився після мого кобзарювання в підземному переході міста Гданська (Польща).

А це — паркова скульптура невідомого мені автора, в невідомому мені місці, але з бандурою, одягом і обличчям разюче подібними до моїх.

Трапляються й зовсім несподівані застосування створеного мною образа…

Несподівані застосування мого образу

Портрети на… футболках

Татуаж

 

На жаль, для декого мій образ є негативним символом…

 

 

 

 

 

2. Спогади про незабутнє.

2. Спогади про незабутнє.

Сповідь перед сином.

Вітаю тебе, дорогий мій Назарику, Христинку й Натанчика! У Києві уже пізня осінь, а мене гріють спогади про дні, які я провів у колі наших домочадців разом з тобою, з Христюшою, з малим Натанчиком, який зачарував мене своїм гострим розумом і власним світосприйняттям. Передай їм мій сердечний привіт! Я знову, як і в минулі роки, проводжу в своїх кобзарських мандрах, вдалині  від родини, бо сам вибрав собі таку долю, – в міру своїх куцих можливостей підтримувати по черзі, як я вже якось тобі писав, спочатку Олесю, потім тебе, тепер – Данька, ну і, звичайно, маму. Це мене не тільки  не обтяжує, а навпаки, стимулює утримуватись на плаву, не дає  зачахнути, як це відбулось з більшістю моїх ровесників, що вже відійшли у «кращий світ», — із 900 моряків Ялтинського портофлоту, з якими я працював, живих лишилось менше 20-и, а з 30-и моїх шкільних однокласників – уже лише 4 ! ! ! Дехто з них при житті досягав високих соціальних щаблів, хтось багатів, але прийшлось залишити свої щаблі і свої статки, ще хтось опустився на житейське «дно», де їх швидко доконали  наркота+нікотин+алкоголь; інші, які подібно до мене, хоча й  не змогли дотягнутись до зірок в небі, і залишались деякий час на плаву, але і їх уже нема. Їхньою спільною проблемою, яка вкоротила їм життя, найчастіше була постійна погоня за  хмільними й прокуреними «радощами життя», якими супроводяться  святкові і несвяткові застілля…

Синку мій, не лякайся ! Це ніякі не натяки –  ні тобі, ні будь-кому ! Це, як написано в заголовку, СПОВІДЬ. Це сповідь  батька, який мотаючись по світах, так і не зумів толком передати ні тобі, синку, ні  іншим моїм дітям і внукам свій життєвий досвід, як позитивний, який варто наслідувати, так і негативний, якого потрібно уникати… Ти знаєш, що в мене, як і в тебе і в інших людей є багато різних захоплень і зацікавлень, тобто ми люди багатогранні. Але одну з граней моєї біографії, яка стала для мене й близьких мені людей великою проблемою, я не бажаю нікому брати за приклад для наслідування. Тож хоча і з непростимим запізненням, короткими фрагментами, позволь мені розповісти про цю мою фатальну проблему, на вирішення якої я витратив багато років, загальмува  вши при  цьому вирішення інших важливих життєвих проблем. Може з цього мого гіркого досвіду можна буде зробити якісь позитивні висновки.

Мій дід (а твій прадід) Михайло (Царство Небесне йому) був затятим самогонником і без випивки не уявляв сенсу в житті. А я. будучи ще дошкільням, а потім і школярем, все літо гасав з ровесниками по своїх і чужих садах в пошуках яблук, сливок, вишень, грушок, малини і т. ін. В результаті у мене, як і в моїх малих «соратників» від немитих фруктів в кишечнику розкошували цілі колонії глистів. І дуже часто дід, сидячи біля самогонного апарату, протягував мені 50 грам самогонки, кажучи: «Пий ! Це лікарство від глистів!». Так в мені поряд з глистами поселився «той другий», з яким я вів малоуспішну боротьбу більшу частину свого життя, боротьбу, в якій я програв  вищу освіту, програв кар’єрний ріст, програв першу сім’ю з сином Натаном, програв достойний рівень життя, та  й чимало іншого.

Тепер пару слів про «того другого».  Один з моїх приятелів , хороший  лікар, до якого я якось з відчаю звернувся за порадою – як позбутись алкозалежності, придумав для мене такого віртуально-фантастичного персонажа, який заміняє собою цілі томи з медицини, фізіології, психології і доступно пояснює процес «алкологізації» людини від першої чарки до білої гарячки з летальним завершенням. Так ось, за його спрощено-«мультиковою» схемою, уже при вживанні першої чарки алкоголю в тобі (під займенником «ти», «тобі», «твій», лікар мав на увазі будь-кого) на всю решту життя поселяється «той другий», тобто з’являється нібито твоє друге «я», але це вже не ти, а твоя алкогольна матриця, яка, як при магнітофонному записі, назавжди «печатається» в твоїй нервовій системі, в мозку, в твоєму «я». Так от цей  «той другий» спочатку дрімає в тобі, як кошеня і нічим себе не проявляє, але, як тільки  ти потрапляєш за святковий стіл, або в захмелілу компанію і випиваєш чарку «за компанію», «той 2-й» моментально включається, як магнітофон, тобто «оживає», великодушно чекає, поки ти закусиш , і разом із “собутильниками” нашіптує тобі : «давай ще…», «ну хоч 5 капель…», «ну —  чуть-чуть же!..». У тебе складається враження, що це твої власні думки і бажання, а насправді, це вже «той 2-й» маніпулює твоєю свідомістю…

Після кожного наступного сеансу застілля «той 2-й» робиться активнішим, вимогливішим, агресивнішим. Він спочатку підштовхує до пошуків  причини для нового застілля і вони стають частішими, а потім підказує, що випити чарчину-другу не гріх і без причини, просто так, «щоб розслабитись», або «для апетиту». «Той 2-й» — підступний, хитрий, безпощадний, руйнівний, — він  прагне, щоб кількість випивок досягла такої критичної величини, за  якою – ТОЧКА НЕПОВЕРНЕННЯ. І коли, як наслідок цього, твій організм уже ослаблений, інтелект деградований, сила волі розчавлена, «той 2-й» повністю заволодіває твоїм «я», і тоді для тебе перестають існувати турботи про сім’ю, про виховання дітей, щезають прагнення до боротьби за достойне місце під сонцем… Залишається лише вічна невгамовна спрага випивки, щоб звалитись в хмільну нірвану.

З самого раннього дитинства я приймав участь у двох взаємно-несумісних процесах. З одного боку – загальноприйняте побутове пияцтво, яке часто втягувало мене в загадковий світ хмільного  «балдєжа». А з другого , після якогось святкового «перебору» я інтуїтивно відчував небезпеку чорної анігіляції особистості від пиятики і рішуче шукав від неї рятівну альтернативу.  Оскільки мій тато (тобто твій дід) Юрій був активістом «Просвіти» і часто приносив додому книжки з сільської «Читальні» нашого села Котиківки – пригорода міста Городенки , я втягнувся в процес самоосвіти, відкриваючи для себе широкі горизонти знань про минулі епохи, про Всесвіт, про карколомні пригоди літературних героїв і про все інше. І тоді я надовго відволікався від хмільних забаганок «того 2-го», але «той 2-й» вмів не тільки підганяти пияків, мовляв «давай ще чуть-чуть!», але міг до безконечності довго чекати, щоб при першій–же нагоді чаркування, настирно тягнути  мене знову  у світ хаотичного дурману, і тоді починалось все спочатку.  Так я потрапив на всю решту життя  у своєрідний «перпетуум-мобіле», приймаючи участь у безконечній боротьбі  того всього найкращого, що мені дісталось від «гомо сапієнс» — з «тим 2-м», завданням якого є поетапне зниження інтелекту до рівня пітекантропа, і зрештою – анулювати людину під корінь…

Купол храму

В цій боротьбі я не тільки зазнав вже згаданих і не згаданих на початку цієї сповіді втрат і нереалізованих шансів. Я декілька разів був на волосок від смерті, ось хоча б в день отримання першого в житті паспорта. Я цей паспорт з товаришами «обмивав» пляшкою горілки, і потім поспорив з ними ще на одну пляшку горілки, що по громовідводу вилізу на купол костелу, до самого хреста на вершині, в моєму місті Городенці  — 70 метрів висоти. І таки виліз ! Та ще й помахав друзям двома руками і, переставши  триматись за залізний хрест … втратив рівновагу ! Я відчув,що падаю , але протягнув руку до хреста і одним пальцем встиг зачепитись за нього, потім – другим пальцем, дальше —  долонею і нарешті міцно обняв хрест. Я з тремтінням спустився на землю. Мені вистачило цієї пригоди лише на пів-року тверезого життя, тобто до закінчення училища механізації, де я вивчився на тракториста і з групою однокурсників виїхав у Казахстан, а там я знову потрапив під вплив «того 2-го». Там, гарячим літом зі мною стався випадок трохи іншого жанру. Я потрапив у компанію новгородських механізаторів,  у яких душа була набагато ширша, ніж в українських п’яниць, бо для веселого застілля, вони брали у складчину не одну пляшку на 3-їх, як ми, а … ящик (20 пляшок) на 3-їх . І ось коли в день зарплати я захряс у цій компанії, сталась масштабна степова пожежа і всіх механізаторів мобілізували на її гасіння. Мене, уже на той час з повністю виключеною свідомістю, закинули в кузов самосвала і разом з новгородцями повезли в район пожежі. За вечір і за всю ніч вони пожежу загасили, повернулись  в тракторна бригаду, а я отямився лише тоді, коли мене напівживого вигрузили з машини. Ця пригода помогла мені відгородитись від «того 2-го» ще на пів-року, пісдя чого мій «перпетуум-мобіле» знову привів мене до нього, при чому  не 1 і не 2 рази…

2. Спогади про незабутнє.

Останнім нашим ,тобто моїм і «того 2-го» спільним «подвигом» , стала аварїя з моєю любимою «Кометою-43». (На фото я за штурвалом “Комети-32”, на якій я працював раніше) Увечері перед тим фатальним рейсом з Алушти я з усім екіпажем «Комети» вечеряв, як завжди з чаркою «для апетиту», а на світанку, після 4-годинного сну я повів  завантажене екскурсантами судно до Севастополя. При підході до траверзу Херсонеського маяка моя «Комета» зіткнулась з притопленою, малопомітною металевою бочкою, яку я не замітив на поверхні моря, від перевтоми, усугубленої похмільним синдромом. Тоді зламалось крило «Комети» і вона назавжди вийшла з експлуатації. А якби сталась пробоїна, то всі люди разом зі мною  пішли б на дно !!!

Так на самій вершині моєї морської кар’єри на ній було поставлено хрест і. на додачу, ледве вдалось уникнути  тюрми.

Приблизно в той же період зазнав катастрофи і мій син (твій брат) Натан, правда не кар’єрної, як у мене, а сімейної. Його 1-ша дружина Таня, чиї батьки були великими шанувальниками «Зеленого Змія», отримала від них у наслідство тягу до регулярних застіль. Видно з часом, уже після народження 2-х моїх внуків, Кирилка й Вані, Таня була доведена «тим 2-м» за ТОЧКУ НЕПОВЕРНЕННЯ, бо Натан уже не зміг зарадити лихові, хоча і дуже хотів. Він забрав обох хлопчиків до себе, відгородивши їх і себе від «того 2-го», й почав нове життя. Результат не забарився – збудував хатину, придбав власний транспорт, налагодив посильну підприємницьку діяльність, допоміг стати на ноги синам.

Після того, як я був «вибитий із сідла» аварією свого судна, яке я вважав своїм «морським домом», переді мною, батьком ще 2-х дітей, доні Олесі й сина Назарка, на повний ріст стало питання: «або  мої діти залишаться напів-сиротами при живому батькові-алкоголіку, або, хоч із запізненням, прийдеться  починати нове 100% тверезе життя, щоб підтримати їхні перші кроки у це непередбачуване, непривітне й незатишне, а часто ще й жорстоке життя, яке, тим не менш, наполегливим, цілеспрямованим (і бажано – ТВЕРЕЗИМ) людям, час від часу дарує шанси впіймати за хвіст Жар-птицю Удачі».

Є, звичайно, люди, які подібно до нашої мами Тамари, володіють рідкісним талантом задобрювати «того 2-го» чаркою-другою лише на дуже великі свята чи на дні народження близьких людей, а всю решту часу виносити його за дужки тверезого життя. Але оскільки для мене такі спроби виявлялись недовговічними (найбільше – пів-року) і завжди закінчувались моїм фіаско, я вирішив напружити силу волі до такої міри, щоб раз і назавжди позбутись капризів «того 2-го» і більше ніколи не тратити на нього ні свою енергію, ні здоров’я, ні фінанси, ні час, а натомість скеровувати їх для блага своєї рідні.

Майже рік для мене було мукою сидіти у святкові дні з родиною за спільним столом і замість міцних напоїв вживати соки-лимонади. А коли я, задумавшись, проходив мимо винпідвала, ноги самі, за багаторічною звичкою і за запахом вина, заносили мене в нього і я, здивований, прийшовши до тями, в паніці втікав звідти, як з геєнни вогненної !

 Клуб книголюбів, поповнення власної книгозбірні, філатепія і елементи колекціонування зброї, які лише час від часу заповнювали інтервали між моїми випивками, відтепер стали основними факторами, які скрашували канву моїх сірих буднів. Цих захоплень виявилось недостатньо, щоб закріпитись у новому,абсолютно тверезому житті, і я заглибився в діяльність капели бандуристів і «Просвіти», в процес організації музею Лесі Українки, а потім і недільної школи при ньому, залучивши до неї і тебе, допоміг Олесі з вступом в педучилище, і дальше—в університет, а потім сприяв і тобі з вишем. А найголовніше, я розширив горизонти свого кобзарювання на Крим, на всю Україну і навіть «за бугор», збільшивши цим на порядок фінансові можливості нашої сім’ї, що було би неможливим у компанії з «тим 2-м». Я був тоді і залишаюсь дотепер щасливим і гордим, що зумів нейтралізувати такого зловісного супутника, який у більшості прожитих мною років своїми хмільними маревами затуляв від мене справжню радість життя і, відкриті мною уже під старість, далекі горизонти нашого прекрасного світу.

Звичайно, що порівняно з крутими везунчиками і улюбленцями долі, які можливо володіють недоступними для мене талантами і вмінням «крутитись» у житті, досягнення мого тверезого життя – мізерні. Але моя проблема в тому, що я «взявся за ум» уже на порозі старості і просто не встиг вскочити в більш перспективні «поїзди»,– і вони пішли без мене. Тим не менш, тепер, коли ми всі разом з усіма кримчанами, опинились під градом випробувань, а шансів на якусь удачу стало на порядок менше, мене рятує моя твереза зконцентрованість зусиль при подоланні нових викликів і в пошуках хоча би невеличких крупинок удачі, що знову ж таки «той 2-й», якби дати йому волю, придушив би на корені (слава Богу, я відправив його у глибоку летаргію, бо остаточно ліквідувати його можливо лише одночасно зі мною). Крім того, «букети» старечих хвороб, яких я мушу гамувати дорогими ліками,  так само уже б давно відправили мене вслід за тими майже 9-ти сотнями моїх колег-портовиків, що вже відійшли у «кращий світ», якби не моя платоспроможність при лікуванні, яку забезпечує моє кобзарювання. А тим часом більшість людей змушені задовольнятись ще меншими здобутками. Як кажуть в Одесі: «Такова селяві». Але це я вже залажу на інші грані своєї біографії, то ж обмежусь уже тим, що встиг написати.

Вибачай, синку, за багатослівну сповідь свого батька…  Вона – результат якоїсь малозрозумілої тривоги, яку я відчуваю під-час нашого з тобою перебування у занадто довготривалих розлуках з великим дефіцитом спілкування. Ця моя ностальгія і тривога стосується так же всіх моїх домочадців. Я буду несказанно радий і щасливий, якщо ти, або ще хтось , з ким ти захочеш поділитись цією сповіддю (наприклад Христюша), знайдете в ній для себе якесь раціональне зерно…

  1. PS. Хоча відповідати тобі й не обов’язково, але я все-таки був би вдячний за твою «рецензію» на цей текст, якщо з’явиться бажання відповісти.
  2. О.К. Осінь 2015 р. Київ.

* * *

 

Моя участь в роботі Української Недільної школи м. Ялти.

(1993-96 роки)

Спогади просвітянина О. Кіндрачука.

1992 рік. В розпал боротьби ялтинських просвітян, під-час головування їх лідера Олександра Лашка, за відкриття в Ялті Музею Лесі Українки, залишалась невирішеною ще одна пекуча проблема – українська школа.

Тієї осені я, будучи одним з членів «Просвіти»,  не пропускав ні одного її засідання. Просвітяни крок за кроком долали бюрократичний спротив щодо відкриття в Ялті української школи; але до його позитивного вирішення було ще дальше, ніж до відкриття Музею Лесі Українки. А мої діти чомусь не чекали, а росли-виростали без рідної школи. Моя доня Олеся он уже покинула стіни російської школи і стала студенткою Ялтинського педучилища знову ж таки з російською мовою навчання, а молодший Назарко ще навчався на чужій мові. І я не витримав! Задля сина Назара я подав ідею силами «Просвіти» та міського осередку «Союзу Українок», створити в Ялті українську недільну школу.

З першого заходу мою пропозицію підтримали всього 5 чоловік, хоча серед 30 присутніх, число тих просвітян, що мали дітей було більшим. Одні вважали недільну школу дрібницею, бо на їхню думку важливішим було відкриття загальноосвітньої школи, а для цього просвітяни мають «іти у владу» і там впливати на прийняття рішень про школи. музеї і т. п. Такі просвітяни проявляли активність лише підчас виборчих кампаній, в яких через мізерну кількість активних українців у Криму, позбавлених державної підтримки, вони постійно програвали більш чисельним і фінансово підгодовуваним проросійським партіям. Інші просвітяни вважали відкриття української недільної школи навіть шкідливим: «Бо бюрократи від освіти будуть чіплятись за любий привід, щоб не відкривати загальноосвітню українську школу. Мовляв – для чого вона вам, якщо у вас є недільна?!»

І я обрав тактику персональної агітації, проводячи індивідуальні перемовини, умовляння, переконування з кожним членом «Просвіти». На те, щоб схилити критичну більшість для підтримки своєї ідеї, я потратив останні тижні 1992 року і відчув, що «крига скресла».

З цим ми й увійшли в Новий 1993-й рік

* * *

Коли всі насвяткувались, нащедрувались, наколядувались, я вирішив на найближчому засіданні «Просвіти», яке мало проводитись спільно з ялтинським «Союзом українок», рішуче «брати бика за роги» у справі організації в Ялті Української Недільної школи.

В своєму слові перед просвітянами і союзянками я аргументував доцільність обох форм навчання дітей в загальноосвітній і недільній українських школах. Але для початку – в недільній, як більш доступній…

Насамкінець, звернувшись до тих присутніх, у кого були діти, я підвищив голос: «Усіх нас покарає Господь, якщо ми позбавимо шансу спілкуватись рідною мовою і набратись українського духу в нашій недільній школі наших дітей і мого Назара – інакше вони будуть виховані в російській школі на безрідних яничарів!»

На цей раз мене підтримали майже всі присутні, включно з головою «Просвіти» Олександром Лашком, головою «Союзу українок» Надією Петренко, а так же активісткою-просвітянкою, музейною працівницею й кандидаткою на посаду директорки Музею Лесі Українки Світланою Кочергою.

Щоб добитись  незворотності процесу організації української недільної школи, я у присутності всіх учасників зборів звернувся до Світлани Олексіївни з просьбою очолити школу. Побачивши її вагання, я додав: «Я просто не бачу серед нас людини, здатної позмагатись з вами в організаторському таланті і в умінні доводити справи до успішного завершення! Без вашої участі Українська Недільна школа в Ялті ризикує залишитись лише гарним побажанням без шансу бути реалізованим!» Після цих слів я схилив голову у символічному поклоні, а вона, зітхнувши і усміхнувшись, погодилась…

Я недаремно покладав надії на енергійну випускницю Львівського Державного університету ім. І. Франка Світлану Кочергу. Незважаючи на цілий «букет» її дотеперішніх обов’язків, вона швидко знайшла авторитетних викладачів, домовилась з музейниками про приміщення для навчання в одній з кімнат майбутнього музею Лесі Українки, а так же в міському культурному центрі.

Викладати українську мову і літературу новоспечена кураторка запросила вчительку Ганну Товчиху, викладати Святе Письмо погодився священник ялтинської греко-католицької громади отець Микола Шевчук, урок художнього ліплення глиняних фігур – народний майстер України Микола Вакуленко, клас бандури – дружина Олексія Нирка, Неоніла Леонтіївна, рисування – директор Ялтинської художньої школи і український поет Віктор Виноградов, спів – Заслужена артистка України і голова «Союзу Українок» Ялти Надія Петренко, і наостанок, історія України й народознавство – бандурист і краєзнавець Остап Кіндрачук. Всі – на добровільних засадах і безплатно…

Забігаючи наперед, треба додати, що Ялтинська українська недільна школа на чолі з Світланою Кочергою протягом трьох років з честю витримали іспит на патріотичне виховання групи юних українців-ялтинців, а її учні згодом таки стали кращими учнями першої української школи в Ялті.

А поки-що диктор українського радіомовлення Ялти, а так же членкиня «Просвіти» і «Союзу Українок» Ганна Гуленко оголосила по радіотрансляції про набір учнів до української недільної школи в Ялті, відкриття якої заплановано на 27 січня 1993 р. у великому залі Ялтинського культурного центру.

В указаний день зал заповнився вщерть учителями, батьками, учнями і, звичайно ж усіма просвітянами і союзянками Ялти і Алупки. Приїхали так же керівники Сімферопольської «Просвіти» Алла Петрова і Олександр Польченко.

Сцену я самотужки оздобив виставкою «Історія освіти і просвітянства в Україні».

В центрі на стіні – мапа України. Над нею – плакат з портретами відомих князів, гетьманів, воєначальників і очільників УНР, а по бокаах – рушники з вишитими на них зображеннями, зліва – гетьмана Петра Сагайдачного, засновника і куратора братської школи в Києві, яка згодом трансформувалась в Академію, а справа – гетьмана-державотворця Богдана Хмельницького, засновника Української держави Гетьманщини. На полицях, і навіть на підлозі під ними – книжкові експонати виставки з моєї книгозбірні, а серед них: «Буквиці давньоруського письма», репринтні копії «Изборника Святослава 1073 року», по якому вчились діти князів і бояр, «Азбуки» Івана Федорова, надрукованої в Острозі в 1578 році, «Граматіки словенскія правилноє синтагма» 1619 р. Мелетія Смотрицького, «Слов’янської граматики» 1643 р. Івана Ужевича. Були там і родинні реліквії родини Кіндрачуків: «Методична граматика рускої мови для 4 кляси» В. Коцовського і І. Оґоновського, виданої у Львові в 1912 році, з печаткою польської книгарні міста Городенки, по цьому підручнику навчалась моя мама. А поряд – її «Swiadectwo szkolne» Eudokia Kotelko («Шкільне свідоцтво» Євдокії Котелко) за 4-й клас 1929-30 навчального року. Наніс туди Остап ще чимало інших цікавих українських видань, посібників, таблиць, документів, відповідних до теми історії освіти.

На цьому фоні відбулась ритуальна посвята в школярики за імпровізованим Світланою Кочергою сценарієм українських середньовічних братських шкіл.

Після вітальних і напутніх слів голів Ялтинської і Сімферопольської «Просвіт», «Союзу Українок» та декого з активістів, задзвеніла моя бандура, а мій син Назар, відтепер уже український школярик, натхненно декламував:

Мово рідна, слово рідне,

Хто вас забуває,

Той у грудях не серденько,

Але камінь має…

2. Спогади про незабутнє.о2. Спогади про незабутнє.

О. Кіндрачук і його син Назар  на відкритті Української недільної школи в Ялті 27.01.1993 р. «Крымская газета» за13.04.1993 р. про Українську недільну школу в Ялті.

 

Всі присутні були глибоко зворушені цим священнодійством, а матері школяриків, названих Світланою Олексіївною «братчиками» й «сестричками», по черзі підносили хусточки до сяючих радістю вологих очей… А в мене ще і в наступні роки солодко щемить серце, коли я переглядаю папки свого особистого архіву, де збереглися світлини зі сценами відкрриття і подальшого функціонування першої в історії Ялти Української Недільної школи. Я із зворушенням перечитую тексти газетних заміток „Недільна школа в Ялті» просвітянки Людмили Дементьєвої («Кримська світлиця» 13.04.1993) і

«Посвята в школярики» кураторки школи Світлани Кочерги «Крымская газета» 13.04.1993) в яких авторки описують деталі свята першого дзвоника недільної школи, як однієї з ланок відродження українства в Ялті. Не забули згадати й мій вклад в цю небуденну подію: «Особливу увагу приваблювала виставка «Із історії освіти в Україні», яку підготовив на матеріалах своєї багатющої домашньої бібліотеки О. Ю. Кіндрачук».

Для мене тоді почалось зовсім нове життя. Впереміжку між майже щоденними вуличними виступами з бандурою і працею в котельній, вечорами, коли мої діти, Олеся й Назар, готували свої шкільні завдання до уроків, я сам готувався до проведення недільних уроків з історії України й народознавства. Рисував історичні мапи різних епох, бо друкованих історичних атласів України треба було чекати ще довгі роки. А вже безпосередньо на уроках я щедро ілюстрував свою розповідь виробами народних майстрів-різбярів, ткачів, вишивальниць, рідкісними виданнями, колекціями монет, значків, почтових марок. І добирав до кожної теми пісні під бандуру…

А одного разу, коли мова йшла про українські народні думи, я виконав «Думу про смерть козака-бандуриста», в якій смертельно поранений запорожець звертається до своєї бандури:

«Кобзо моя, дружино вірная,

Бандуро моя мальована,

Де ж мені тебе діти,

А чи в чистому степу спалити,

І попілець по вітру пустити,

А чи на могилі залишити…

Нехай буйний вітер по степах пролітає,

Струни твої зачіпляє…

То може подорожні козаки

Бігтимуть близенько,

Почують, що ти граєш жалібненько,

Привернуть до могили,

Ой, бандуро моя!..

Після цього, як це я часто робив перед вуличними слухачами, слова думи без паузи продовжив словами «Легенди про Душу Козацьку»:

«…І вилетіла Душа Козацька з тіла козацького…

І чекала ліворуч на Душу Козацьку Сила Нечиста-зловорожа кажучи: «Заберемо ми Душу Козацьку на саме дно Геєнни Пекельної! Бо там, де при житті козака зблискувала шабля козацька, — кров рікою проливалась!»

Та праворуч чекали на Душу Козацьку Ангели Пречисті й казали інше: «Не віддамо ми Душі Козацької тобі, Сило Нечиста-зловорожа, бо проливав козак лише кров ворогів народу рідного, визволяючи його з неволі лютої! А за це йому належить почесне місце в Чертогах Райських!».

Але відповіла їм Душа Козацька: «Була я вільною при житті козака, то ж і після смерті його не піддамся нікому – ні тобі, Сило Нечиста-зловорожа, ні вам, ангели Пречисті! На віки-вічні залишусь я в Бандурі Козацькій і оживатиму разом з Волею Козацькою, коли рука щиро-українська торкнеться струн цих срібно дзвонних!..».

При останніх словах легенди, серед мертвої тиші в залі, осяяної палаючими від захоплення поглядами учнів, я тихенько провів пальцями тремоло по всіх п’яти октавах своєї бандури і майже шепотом сказав: «Чуєте?! Це Душа Козацька озивається до вас!..».

– У нас немає слів, Остапе Юрковичу! Ви – справжній чарівник-характерник! Ви зачарували і учнів і нас, учителів! – це в супроводі аплодисментів сказала Людмила Дементьєва, одна з учителів, які з деякими батьками тихо зайшли в зал, ще коли я виконував думу… А я і цього разу, і підчас усіх своїх наступних уроків у недільній школі відчував себе справжнім іменинником. Я відчував те, що люди називають щастям…

* * *

У вересні 1994 року, я разом з учителями й учнями Української Недільної школи прийняв участь у регулярних заняттях за програмою другого року навчання. Розпочали заняття оригінально – відповідно до сценарію завідувачки Музею Лесі Українки, який зрештою вдалось відкрити, і одночасно кураторки Недільної школи Світлани Олексіївни Кочерги, який мав справити позитивне враження на учнів і залишитись в їхній пам’яті на довгі роки…

В музейний зал з верандою, де зібрались учні і вчителі, несподівано прилетіла з минулого… «машина часу» (зроблена з фанери, картону і фольги), з якої вийшли два козаки – посланці самого гетьмана Петра Конашевича Сагайдачного: осавул, обличчя якого було разюче подібне до викладача історії України й народознавства Остапа Кіндрачука і запорозький писар – двійник просвітянина Анатолія Радченка. Після привітання, осавул повідомив присутнім, що до Ясновельможного гетьмана дійшла вість про те, що в Криму в Ялті, юні українці й українки козацького роду побажали вчитись в Українській Недільній школі. Будучи ревним поборником за поширення освіти серед українців і куратором Київської школи-академії, гетьман доручив своїм посланцям вручити юним ялтинцям «Довірчі грамоти», підписані ним особисто.

Потім осавул викликав до столу, за яким сидів січовий писар з гусячим пером, кожного учня й ученицю індивідуально, називаючи ім’я і прізвище, які писар заносив до текстів «Грамот» і вручав їх учням, серед яких знаходився й мій синок Назар. Аркуші «Грамот» були оздоблені українським орнаментом, гербом Війська Запорізького і зображенням гетмана Сагайдачного. На грамотах був нанесений текст «козацькою в’яззю»:

Довірча грамота.

Цією грамотою засвідчується,

Що Назар Кіндрачук

Приймається в родину  братчиків і сестричок

Української Недільної школи  в м, Ялта, в Криму.

Довіряю йому виступити  в похід за знаннями

во славу Матері України

Гетьман Сагайдачний

Року Божого 1994 вересня.

2. Спогади про незабутнє.

Після цього задзвонив перший у цьому навчальному році дзвоник, і «братчики» й «сестрички» в супроводі вчителів сфотографувались та «виступили в похід за знаннями», розсівшись за столи з підручниками й зошитами.

2. Спогади про незабутнє.о2. Спогади про незабутнє.

Зліва – «писар» А. Радченко і «осавул» О. Кіндрачук вручають учням «Довірчі грамоти». Справа – перший дзвоник в Українській Недільній школі.(В центрі – «писар» А. Радченко, вверху справа – викладачі: отець Микола, С. Кочерга, О. Кіндрачук і О. Скворцова. Замітка в “Кримській світлиці” 01.10.1994 р.

2. Спогади про незабутнє.

Фото школяриків Української Недільної школи з учителями після першого заняття

* * *

Під кінець 1994 р., я з головою пірнув у підготовку учнів Недільної школи до святкування дня Святого Миколая, яку кураторка Світлана Кочерга проводила разом з учнями і вчителькою 2-го українського класу Ялтинської СШ №4 Оленою Скворцовою.

І ось 19 грудня 1994 р. в залі Ялтинського культурного центру місця для глядачів заповнили батьки учнів Недільної школи і українського класу загальноосвітньої школи №4, а самі школярі ледь розмістились на сцені.

Відповідно до сценарію свята, три дівчинки-зірочки мали завдання освітити дорогу Святому Миколаю до українських школярів Ялти, які своєю поведінкою і успіхами в навчанні заслужили на подарунки цього щедрого чудотворця, покровителя і заступника дітей, моряків і невинно засуджених. Але «зірочкам» чинили різні перепони три «чортики», які розмовляли «чужою» мовою і настирливо заманювали дітей з української школи, де вони навчались творити добрі справи – в «чужу» школу, щоб навчитись всіляким «капостям» і замість подарунків отримати від Святого Миколая різки. Однак всі «братчики» і «сестрички» виявились стійкими українцями і не тільки допомогли «зірочкам» дати відсіч «чортикам», але заставили їх щиро покаятись за нехтування рідною мовою і за інші погані вчинки, повернутись до свого попереднього «статусу» — чемних хлопчиків Української Недільної школи. До речі, роль одного з «чортиків» захотів грати син Назар (щоб трохи «побіситись»).

І ось уже «зірочки» нарешті безперешкодно провели на сцену Святого Миколая, обличчя якого нагадувало обличчя народного майстра України і вчителя Недільної школи Миколи Вакуленка з величезним мішком на спині. Його супроводжували два «янголи» з великими книгами в руках – білою і чорною. «Янголи» викликали по черзі дітей, порівнювали їхні хороші й погані вчинки, записані в обох книгах і видавали пакунки з мішка, оскільки хороші справи у всіх, навіть у колишніх «чортиків», виявлялись суттєво вагомішими за погані. Крім того, Святий Миколай відтепер гарантував свою опіку над Недільною школою і відкритими українськими класами в російських школах.

2. Спогади про незабутнє.

19.12.1994 р. Учасники дитячої вистави зі Святим Миколаєм в Ялті.

На завершення Неоніла Леонтіївнв Нирко-Куц, дружина Олексія Федоровича Нирка і викладачка класу бандури, вивела на сцену своїх «кобзарят», які почали невеличкий концерт знаменитою величальною піснею на знак подяки Святому Миколаєві:

Ой, хто, хто Миколая любить,

Ой, хто, хто, Миколаю служить,

Тому Святий Миколай

У всякий час помагає,

Миколає!

Ой, проси долі для Вкраїни,

Ой, нехай встане із руїни,

Долю й щастя хай вітає,

В славі й волі хай засяє,

Миколає!

Після дітей-«кобзарят» до концерту долучився «Козак-бандурист» з обличчям Остапа Кіндрачука. В моєму житті це було друге свято Святого Миколая, де я виступав з бандурою. Перше таке свято з моєю участю відбулось 19.12.1991 року в Москві, в колі тамтешньої української громади.

По закінченню святкового дійства, Світлана Кочерга оголосила, що народні майстри з «Просвіти» і «Союзу Українок»: вишивальниця Богдана Шевчук, скульптор Микола Вакуленко, різьбяр Михайло Ілляш і художник Віктор Виноградов зголосились допомогти братчикам і сестричкам Недільної школи організувати колядування для ялтинців у супроводі вертепної вистави з усіма традиційними атрибутами і за сценарієм, як завжди, самої Світлани Олексіївни. Бажаючих учнів, ентузіазм яких зріс від щойно проведеного свята, виявилось втричі більше, ніж потрібно для вертепної вистави, тож вибрали талановитіших і домовились про репетиції в Музеї Лесі Українки.

* * *

Родзинкою і предметом гордості ялтинських просвітян цьогорічного Різдва стало колядування, поєднане з вертепною виставою учнів Недільної школи. З прем’єрним виступом першого в культурній історії Ялти Вертепу його малі учасники в супроводі «тілоохоронців» з числа батьків, серед яких був і я, а так же організаторка вертепного дійства Світлана Кочерга, відправились 06.01.1995 р. до помешкання українського підприємця-патріота І. В. Дубровського, який щедро спонсорував потреби Недільної школи і проведення учнями різних заходів. Він, його дружина і діти, одягнуті в розкішні вишиванки, відкрили двері для колядників і разом з ними підтягували слова відомої щедрівки «Добрий вечір тобі, пане господарю».

В центрі вертепного гурту були лві дівчинки-«янголи», які тримали вертепну шопку з різдв’яними ляльковими персонажами: Богородицею з народженим Ісусиком в яслях, ангелятами, пастушками, худібкою тощо. А перед ними – три Царі-волхви, три Пастушки,  цар Ірод, Воїн, Козак, Смерть, троє маленьких Дітей.

Царі з провідниками-пастушками сповістили Новину про народження у Вифлеємі Небесного Владаря Ісуса, якому вони йдуть поклонитись і принести дари. На це тут же відреагував недобрий цар Ірод, сприйнявши появу новонародженого, як загрозу для своєї влади. Він приказав Воїнові, для більшої впевненості, позбавити життя всіх вифлеємських малят. Але проти іродового Воїна виступив хоробрий Козак від імені Запорізької Січі і всіх українців і врятував від згуби Ісуса і Дітей. Коли ж Ірод покликав на допомогу Смерть з косою, вона заявила, що маленький Ісус має владу над усім світом, а так же і над нею, Смертю. І вона, наперекір наказові, стяла косою не Козака, не Ісусика з дітьми, а… самого царя Ірода, якого Чортик тут-же потягнув до Пекла.

Всі раділи щасливому визволенню від царя-дітовбивці і заспівали:

Нова радість стала.

Яка не бувала:

Над вертепом звізда ясна

Увесь світ осіяла…

…Просим тебе, Царю

Небесний Владарю,

Даруй літа щасливії

Цього дому господарю..

Просим тебе царю,

Просимо всі нині,

Верни волю, верни славу

Нашій славній Україні!

 

На завершення вистави з’явився все той же, схильний до гумору мій син Назар в ролі бородатого вертепного «Жида» в чорному капелюсі і з великим мішком. Від імені всіх прибулих він побажав господарям довголіття, щастя, здоров’я і… щедрості, бо, мовляв, «змученим далекою дорогою колядникам не завадило б трохи сісти, трохи випити й поїсти». Мішок господарі тут же наповнили пакунками з солодощами й грішми

2. Спогади про незабутнє.

2. Спогади про незабутнє.

06.01.1995 р. Діти ялтинських просвітян вперше в історії Ялти виступали з виставою різдв’яного Вертепу. Вверху – на Набережній Ялти; внизу – перед греко-католицькою громадою в храмі.

2. Спогади про незабутнє.о2. Спогади про незабутнє.

Після вертепної вистави в Храмі

Але при відході колядників з вертепом, як і їх дорослий охоронний супровід, та і самих господарів чекала несподіванка – сусіди з навколишніх квартир цього будинку навперебій запрошували вертепників до своїх осель.

Прийшлось зробити ще пару незапланованих виступів, на які сходились подивитись діти з усієї багатоповерхівки.

Окрилені успіхом юні колядники, ще виступили на Набережній Ялти, а наступного дня, на саме Різдво, — у католицькому храмі для Української Греко-католицької громади, та ще в… центральному гастрономі Ялти для продавців і покупців. А вечорами, розходячись домів, малеча ледве пересувала ноги від втоми і об’ємних заколядованих «гонорарів», але з щасливими обличчями й сяючими очима…

* * *

З початку осені до середини грудня 1995 року я перебував у Львові, де займався влаштуванням своєї доньки Олесі, яка поступила вчитись до Львівського Державного університету. Але, повернувшись додому в Ялту, я у перший же недільний день, хоча й із запізненням, включився в роботу Української Недільної школи, де продовжив викладання історії України і народознавства.

У другій половині грудня 1995 року на зборах Ялтинської «Просвіти», її голова Олександр Лашко вручив просвітянським активістам і всім викладачам

2. Спогади про незабутнє.

Нагородний диплом Почесного члена «Просвіти».

Недільної школи включно зі мною, Дипломи почесного члена Всеукраїнського Товариства «Просвіта» ім. Тараса Шевченка, завірені підписом голови і печаткою Центрального правління в Києві.

* * *

Настав 1996 рік. Як це споконвіку було в Україні, Новий рік зачинався серією новорічних і різдвяних свят, які «братчики» й «сестрички» ялтинської Недільної школи, набравшись на уроках викладача народознавства Остапа Юрковича знань про українські народні традиції, відзначали, хто індивідуально, а хто групами по двоє, по троє, щедруваннями, колядуваннями, віншуваннями, посіваннями. Починали із своїх будинків, хто де проживав, а потім переходили до сусідніх будинків, – і так по всій Ялті. Їх прихильно слухали, їх приймали, їм дарували гостинці і дрібні гроші, аж поки вони втомлені, але збуджені й веселі, повертались домів. Мало того, вони, учні Української Недільної школи, стали тоталізаторами відродження українських різдвяних звичаїв серед ялтинської дітвори, бо з того часу в Ялті і в наступні роки то тут то там на Різдво стали лунати українські щедрівки й колядки «Добрий тобі, пане господарю», «Ой, сивая тай зозуленька», «Нова радість стала», до яких «братчики» Недільної школи вже не мали стосунку…

* * *

А тим часом неординарне, цікаве для учнів, навчання в Недільній школі після новорічних канікул 1996 року продовжувалось і, здавалось, моїй участі в навчальному процесі ніщо не може перешкодити. Аж раптом на початку квітня мені прийшлось терміново покинути Ялту і поїхати на Івано-Франківщину хоронити свого батька… На додачу, після похорон, треба було їхати у Львів залагодити деякі побутові проблеми доньки-студентки…

В результаті я повернувся в Ялту, коли до кінця навчального року залишалось зовсім мало часу, всього два недільних заняття, в які я вклав увесь свій ентузіазм, розкриваючи учням найяскравіші українські сторінки історії Криму, та ілюструючи кожен епізод кобзарською піснею.

Так епізод облоги візантійського Херсонеса в Криму київським князем Володимиром Великим, яка змусила імператорів Візантії видати за нього свою сестру й заключити мир, закріплений ще й прийняттям Руссю-Україною в 988 році християнства, завершувався під бандурний передзвін словами щедрівки:

 

…Ой, як б’є, так б’є на Царів-город,

Цар ся дивує: «хто ж то воює?»,

Міщани ходять, все раду радять:

«Що ж тому вояку за дари дати?»

 

Вивели йому княжну в короні,

Він княжну узяв і подякував,

Він подякував, ще й шапочку зняв,

Він шапочку зняв, ще й поклонився,

Він поклонився і покорився.

 

Інший епізод, уже з козацької доби історії України – так же з відповідною піснею…

У відплату за спробу знищити Запорізьку Січ в Різдвяну ніч 1674 року 15-тисячним загоном яничар султана Мехмеда ІV (з них 13 тисяч загинули на Січі) і 40-тисячною ордою кримського хана Селім-Гірея І, кошовий отаман Іван Сірко влітку 1675 року повів Запорізьке військо в Крим, змусивши хана втікати в гори. За деякими даними козацькі коні досягли Ялтинської яйли, і Сірко тільки тоді повернув назад, коли йому доповіли, що хан в Ялті сів на турецький корабель, щоб на ньому втікати в Стамбул

Не тумани з моря, не туманни

Місяць-сонце покривали, гей, гей!

Димом небо вкрило, димом небо –

У Криму міста палали…

…Не забудуть турки, не забудуть,

Як з Сірком бенкетували, гей, гей!

З вина червоного, червоного

Буйні голови поклали…

 

До речі, пісню цю (вона має 5 куплетів), я привіз із останньої поїздки до Львова, де її слова й мелодію йому передав інтелігентний добродій, який представився професором ЛДУ, не називаючи свого імені…

Що ж до подальшої епопеї кошового отамана Івана Сірка, то за народними переказами султан пробував змусити запорожців до покори своїм листом, у відповідь на який вони склали свій знаменитий лист султану.

І тут я покликав до столу свого сина Назара, який серед «братчиків» Недільної школи був неперевершеним декламатором з ефективною інтонацією, доречною мімікою і жестами, а особливо – при читанні віршованого варіанту запорожців з султаном у творі Степана Руданського «Ахмет ІІІ і запорожці».

В літо тисяча шість соте,

В літо теє боже,

Прийшла  грамота Ахмета

В наше Запорожжя…

 

Розповідав я і про похід Запорізької дивізії полковника Петра Болбочана в Крим 1918 року, завершуючи піснею «Чи то буря, чи то грім…».

І ще, і ще…

 

25.05.1996 р. завершився навчальний рік Української Недільної школи і Світлана Кочерга видала «братчикам» і «сестричкам» свідоцтва успішності, заповнені на дещо «екзотичних», виготовлених в США бланках, які починались словами:

Український Конгресовий Комітет Америки – Шкільна Рада.

Школа Українознавства в м. Ялті.

Ступінь: вищий

Дальше – імена й прізвища учнів, та список зарахованих предметів,

дата видачі 26.05.1996. і адреса школи: м. Ялта, вул.. Катерининська, 8

Музей Лесі Українки,

Опікун кляси  С. Кочерга.

 

А справа в тому, що активісти різних українських організацій заокеанської діаспори ревно слідкували за всіма етапами появи і функціонування Музею Лесі Українки в Ялті і не упускали ні однієї нагоди підтримати його морально і матеріально – коштами, експонатами тощо.

Так племінниця Лесі Українки Ольга Сергіїв ще в 1995 році передала унікальне зібрання фотоматеріалів великої поетеси зі США в Україну для Лесиних музеїв, включаючи ялтинський. Ось і Шкільна Рада Українського Конгресового Комітету Америки не оминула своєю увагою появу Української Недільної школи при Лесиному музеї в Ялті, і почала всіляко підтримувати цей слабенький вогник української освіти, зокрема й грішми. Так внесена Радою одна тисяча доларів США для потреб Недільної школи була використана для оплати туристичної поїздки учнів до Львова влітку 1996 року, для закупки шкільних посібників, а залишки – для символічної «зарплати» вчителям.

* * *

1997 рік. Віддавши приємну данину уваги народним зимовим дійствам, що стали вже традиційними для «братчиків» і «сестричок» Ялтинської Недільної школи – святам святого Миколая та Різдв’яного циклу (щедрування, колядування, посівання), в Недільній школі знову відновились заняття, в яких я мав змогу приймати участь лише до кінця зими. А вже 2-го і 9-го березня 1997 року я провів свої прощальні уроки в Недільній школі у зв’язку з необхідністю їхати до Львова, до доньки Олесі.

Зате мій син Назар, тим часом, паралельно зі своєю загальноосвітньою СШ №10, продовжував відвідувати Недільну школу, навчання в якій Ялтинська «Просвіта» вирішила цього року завершити, і спрямувати зусилля на відкриття в Ялті повноцінної української загальноосвітньої школи. Було визнано, що Недільна школа в Ялті достойно заповнювала український освітянський вакуум, та морально й духовно підготовила учнів до рідномовної школи. В останню декаду квітня, перед Великоднем, Назар приніс додому «випускне» Свідоцтво.

СВІДОЦТВО

Учня Недільної школи м. Ялта

Кіндрачука Назара

про успішне закінчення

1996-1997 навчального року.

Прослухані курси з предметів:

Українська мова

Укоаїнська література

Історія України, А

Народознавство

Основи Біблії

Живопис

Кераміка

Гра на бандурі та співи

Куратор УНШ (підпис) Св. Кочерга

Поклавши це свідоцтво у свою «архівну» папку з документами й фотографіями, Назар разом з 22-ма «братчиками» й «сестричками» Недільної «Альма-матері», в супроводі Світлани Кочерги і кількох батьків, відправився у святкову Великодню поїздку на Тернопільщину, в село Гошову. Там їх на цілий тиждень розмістили пожити в селянських родинах для знайомства з українським народним побутом і звичаями.

У сім’ї, де поселився Назар, було два хлопці, близькі до нього за віком – Богдан і Юрко, з якими він подружився, привіз додому подаровану ними розкішну сорочку-вишиванку, а потім довго з ними переписувався…

* * *

Додатки

2. Спогади про незабутнє.

Свідоцтва про завершння навчального курсу Недільної школи за 1995 р.

 

2. Спогади про незабутнє.

Свідоцтво Української Недільної школи в Ялті на бланку меценатів із США (1996р.)

 

2. Спогади про незабутнє.о2. Спогади про незабутнє.

Свідоцтва про завершння навчального курсу Недільної школи за 1997 р.

 

2. Спогади про незабутнє.

Заява О. Кіндрачука у відділ освіти його рідного міста Городенки з просьбою забезпечити Українську Недільну школу в Ялті дефіцитними українськими підручниками. Заява була задоволена.

2. Спогади про незабутнє.

Замітка Людмили Дементьєвої про Українську Недільну школу в Ялті в газеті «Кримська світлиця» -04.02.1993 р.

 

2. Спогади про незабутнє.

Текст «З народних уст», використовуваний на уроці народознавства для декламування та інсценізації.

2. Спогади про незабутнє.

2. Спогади про незабутнє.

«Недільна школа»  — стаття Світлани Кочерги в газеті «Кримська світлиця» за 15.10.1994 р.

 

2. Спогади про незабутнє.

.Кураторка (директорка) Ялт. Нед. школи Світлана Кочерга,

вона ж — директорка Музею Лесі Українки в Ялті.

 

2. Спогади про незабутнє.


Олександр ЛАШКО, голова ялтинської «Просвіти» (90-і роки).

Лідер національно свідомих українців Ялти, які різноманітними засобами впливали на розбудову української державності на Південному узбережжі Криму. Нині живе і працює в Києві.

2. Спогади про незабутнє.

Остап КІНДРАЧУК, ялтинський кобзар, краєзнавець.
Один з активних представників громадськості. Учитель Недільної школи українознавства при Музеї Лесі Українки в Ялті (перша половина 90-х років).

 

* * * 

 

Спогад Андрія Мацьківа (Орла) про першу зустріч і подальше знайомство з О. Кіндрачуком.

 

 

Було 12 жовтня 2008 року, на Майдані Незалежності громадські активісти робили пам’ятний захід в честь Покрови і героїв УПА, зокрема запалили ватру пам’яті генерала Шухевича.

2. Спогади про незабутнє.

Кобзар коло Київського Головпоштамту

Після заходу я з Сашком Задорожнім гуляв по Майдану і побачив старого козака, який з речами піднімався з підземного переходу метро Майдан Незалежності. Коли я повертався повз Головпоштамп, то зауважив, що цей чоловік сидить з бандурою і грає, а навколо нього зібрались слухачі. Ми теж зупинились послухати, я завів знайомство — кого як звати, хто і звідки. З’ясували, що ми земляки. Так і почали спілкуватись. Я інколи вечером спускався від М Театральна на Майдан і слухав Остапа, інколи задавав питання по змісту і походженню пісень. Деякі пісні були мені добре знайомі, деякі я почув в іншій обробці, багато було нових. Через пісні, які я знав по-своєму, а Остап виконував по-своєму — в нас зав’язались творчі інтереси.

29 жовтня 2008 року я зробив фото сіті-лайту на бульварі Шевченка, на якому був зображений Остап. В цей же день я показав фото Остапу і його самого зазнимкував — це було моє перше фото Остапа.

2. Спогади про незабутнє.

В перші дні знайомства

Зимою 2008-2009 років я приходив вечорами до Остапа і записував на мобільний телефон його пісні, а потім ввечері переслуховував, деякі записував у свій зошит-пісенник №2.

Питання по диску «Остап Кіндрачук — козак бандурист». В мене самі пісні ідуть з датою 9 січня 2009 року, а перший запис був 16 січня 2009 року.

28 січня 2009 року я зробив на сайті http://www.pisni.org.ua сторінку Остапа Кіндрачука з його біографією, пізніше додав і фото. 18 березня 2010 року було додано першу пісню Остапа Кіндрачука «Битва під Конотопом».

Я ще приносив пісню «Мій друже Ковалю».

2. Спогади про незабутнє.

А. Мацьків, О. Кіндрачук, С. Івах з Козаком Мамаєм.

З Сергієм Івахом ми познайомились восени 2009 року (перше моє фото, зроблене Сергієм, 20.12.2009 р.). Він перед тим ходив по Дніпру на чайці «Спас» з козаками і мав псевдо «Око» й носив чуб. Наша фотосесія втрьох 16 травня 2011 року.

Поїздка в Ялту була 25-26 травня 2013 року.

Остап Кіндрачук Дані ввів: Андрій_UA  28.01.2009  Битва під Конотопом Пісню ввів: Андрій_UA  18.03.2010

 

 

Додатки до Андрійових спогадів.

 

 

2. Спогади про незабутнє.і2. Спогади про незабутнє.

Аудіо-альбом “Остап Кіндрачук – козак- бандурист”, створений Андріієм.

 

 

2. Спогади про незабутнє.

2. Спогади про незабутнє.

Фрагменти заснованої Андрієм сторінки “Остап Кіндрачук”  на сайті http://www.pisni.org.ua

 

 

2. Спогади про незабутнє.о2. Спогади про незабутнє.о2. Спогади про незабутнє.

Зліва – Андрій і я біля “Скелі Лесі Українки на західній околиці Ялти; посередині – я з Андрієм на вершині г. Ай-Петрі; справа – я і мій син Натан (він же – наш авто-гід і фотограф).

2. Спогади про незабутнє.о2. Спогади про незабутнє.о2. Спогади про незабутнє.

Зліва – Андрій біля Ластівчиного Гнізда; посередині – Андрій і Леся Українка; спорва – я і Андрій з моїми внуками Даном (крайній зліва) і Сашком (2-й справа) на Масандрівському пляжі Ялти.

* * *