1999-2009 роки. Кобзарювання в Польші.

 

 

З 1999 року я почав щоліта кобзарювати на вулицях польських міст. 

 

Краків

 

2000-2001 роки.

Познань

 

---

Вроцлав

 

 

BUSKER BUS

 

Тут, у Вроцлаві знаходилось екзотичне “Бюро сприяння вуличного мистецтва”, за фінансової підтримки міської влади.Ініціатор і незмінний директор цього бюра Ромуальд Поплоник заснував щорічний Фестиваль вуличних артистів “BUSKER BUS”. Він регулярно запрошував до участі в ньому вуличних артистів різних жанрів (музика, пісні, танці, цирк, клоунада і т.п.) буквально з усього світу, починаючи з Японії, Нової Зеладії, Аргентини, Канади і закінчуючи Швейцарією.В 1999-му році цей список поповнився Україною в особі “kozaka z Krymu”, тобто мною і моєю бандурою.

 

 

 

2004-2005. Краків

 

В червні 2004-го року моє кобзарювання в Кракові також потрапило в поле зору ТБ

 

 

Зимою, під час Помаранчевої революції, я грав у Одесі, потім в столиці Молдови Кишиневі, а в травні 2005-го року — знову у Кракові, де моє кобзарювання було зафіксоване українською редакцією Варшавського телебачення.

 

 

Влітку, під-час кобзарювання в Польщі, я намагався не пропустити участь в таких, багатих на публіку подіях, як Свентояньскі ярмарок в Познаню (червень), фестиваль “BUSKER BUS” у Вроцлаві, з виїздом в інші міста (липень) і Домініканський ярмарок в Гданську (серпень). Всі інші місяці, дозволені візами, я проводив у Кракові, який є справжньою Меккою для туристів, як іноземних так і польських. Один з таких туристів, англієць Юліян, зафільмував на свій телефон мою гру на вулиці Гродській в Старому місті Кракова, влітку 2007-го року.

Липень 2007 р.

 

 

Липень 2009 р. Вроцлав.

 

і 

 

Один із багатьох епізодів спілкування з перехожими слухачами на фестивалі “BUSKER BUS”-2009 у Вроцлаві, знятий “на камеру” (Автор – Раймунд Гобот)

 

Серпень 2009 р. Дрезден.

 

По завершенню фестивалю “BUSKER BUS”-2009 у Вроцлаві, я, не володіючи німецькою мовою, наважився поїхати у німецьку туристичну “мекку” — Дрезден. Три години з мінутами їзди електричкою, і я — в Дрездені. Там, на щастя, я натрапив на українця-заробітчанина, який скерував мене в дешевий гостел, де я поселився на цілий місяць і став невід’ємним елементом музичного пейзажу центру Дрездена, як рівний серед рівних вуличних музик. Щоправда  “ерудовані” німецькі гіди представляли мене своїм екскурсантам як не “арабіше шейх”, то “руссіше цар”, або “Чингіс-хан”, аж поки я не виставив табличку з написом “україніше козак-бандурист”…

оо