1б. З бандурою по Україні (Захід).

Кобзарювання в Україні.

Львів.

До Львова я вперше прибув з бандурою на міжнародний фестиваль бандуристів “Думи мої…” 9-14 березня 1991 р. і тоді ж, в перервах між програмними виступами започаткував своє львівське кобзарювання, а через рік, після виходу на пенсію воно стало таким же регулярним, як ялтинське. На світлині — я кобзарюю біля пам’ятника Тарасу Шевченку (ще недобудованому) у вересні 1995 р. — саме тоді моя доня Олеся стала студенткою Львівського університету, і я на довгі місяці залишався з бандурою у Львові, щоб підтримати її матеріально своїми кобзарськими заробітками…

Мої довготривалі кобзарські візити до Львова, іноді по два, або й три рази на рік, не могли пройти повз увагу різних медіа-репортерів, тож поступово в мене накопичувалась чимала колекція газетних і журнальних публікацій, та відео-матеріалів, окремі зразки яких приведені нижче.

“Вуличний кобзар” Львівське ТБ, 2003 р.

“Львівська газета” (Львів) за 10.10.2003 р.

Газета “Україна і час” (Львів) за 21.10.2004 р.

Під-час мого кобзарювання у Львові ранньою весною 2002-го року біля мене зупинився турист з Баварії Гайнц Бауер. Він слухав мою бандуру, фотографував, фільмував, а потім… “заразився” від мене грою на бандурі і подружився зі мною на всю решту життя. На 1-й з чотирьох світлин — момент нашого знайомства; на 2-й — “майстер-клас” гри на бандурі для Гайнца. На 3-й і 4-й — Гайнц зафіксував мій випадковий контакт з львівськими учнями і вчителькою музики.

Світлини на пам’ять. Зліва — з моїм приятелем Миколою Світанком (весна 2007 р.). Справа — з шанувальницею моєї бандури Марією Ґьонісберґер, секретаркою Консульства Австрії у Львові (жовтень 2007 р.).

Рівне.

Газета “Рівне-плюс” (Рівне) за 14.11.1997 р.

Зліва — газета “Дзвін” (Рівне) за 21.11.1997 р. Справа — газета “Волинь” (Рівне) за 29.11.1997 р.

Тернопіль.

Молодіжна газета “Ровесник” (Тернопіль) за 17.07.1998 р.

2-гу половину 1990-хроків, крім Ялти, я найбільше часу кобзарював у Львові, а звідти час від часу здійснював свої кількаденні кобзарські “набіги” в такі міста: Луцьк, Рівне, Тернопіль, Хмельницький, Чернівці, Коломия, Івано-Франківськ, Моршин, Трускавець, Ужгород, один день кобзарював у Червонограді, двічі — у моїй Малій Батьківщині, Городенці.

Котиківка.

Не оминув я в своїх кобзарських мандрах і рідної хати з моєю чисельною родиною в рідному селі Котиківка, що є невіддільним супутником міста Городенки. Світлина зліва — 2-га половина 1980-х років. Моя родина — зліва направо: мій брат Дмитро, батько Юрій, молодший брат Богдан, мачуха Євдокія, племінниця з дитиною, сестра мачухи Ганна, мої бабуся Василина і дід Михайло. Тоді вони вперше почули мою бандуру. На світлині справа — серпень 1992 р. Мою бандуру слухають (зліва направо): племінниця Олеся (донька брата Дмитра), батько Юрій, дві донечки брата Богдана — Богданка й Наталочка, за моєю спиною — брат Богдан, а поряд з бандурою — мої діти Олеся й Назарко.

Городенка.

Моє перше кобзарювання в рідній Городенці у квітні 1991 року зафіксував у вигляді інтерв’ю зі світлинами журналіст Микола Хамець у №№ 15 і 16 городенківської газети “КРАЙ” цього ж таки місяця квітня 1991 р.

24.08.1992 р. ми втрьох — я, донька Олеся і син Назар, виступали на відкритті пам’ятника Т. Г. Шевченку — я виконував під бандуру пісні на слова поета, діти декламували його вірші, а мій брат Богдан фотографував нас яко фотограф-початківець.

Збереглась світлина низької якості, зроблена так же моїм молодшим братом Богданом, в момент мого кобзарювання в центрі м. Городенки того самого дня 24.08.1992 р. неподалік від церкви по закінченню богослужіння.