2а. Кобзарювання в Києві + цікаві люди.

З бандурою – в Києві.

У вересні 1983 року керівник Ялтинської капели бандуристів ім. С. Руданського Олексій Федорович Нирко в статусі науковця-дослідника кобзарського мистецтва брав участь в ІХ Міжнародному з’їзді славістів, який проводився в Музеї народної архітектури і побуту Української РСР (в незалежній Україні він має статус “Національного”). За домовленістю з дирекцією Музею, Олексій Федорович запросив мене і мою малолітню доню Олесю виступити на етнографічному ярмарку з нашою не раз уже випробуваною в Ялті програмою “Козацький колорит”. Два дні, 10 й 11 жовтня, по декілька годин серед ярмаркового велелюддя я виконував на бандурі козацьких пісень, а доня поперемінно час від часу декламувала вірші Т. Шевченка й С. Руданського на козацьку тематику. Попутно відбулось наше з Олексієм Федоровичем знайомство з істориком і бандуристом Анатолієм Гришиним, яке пізніше мало продовження в справі подальшої самоорганізації кобзарів України і відродженні традиційного кобзарювання Через мою байдужість до фотографування, на пам’ять про наш перший приїзд з моєю бандурою до Києва залишилась лише “Почесна грамота” від дирекції Музею, в якій, на жаль, про участь Олесі не згадано…

11.10.1987 р. Фото зліва – Київ. Ялтинська капела бандуристів ім. С. Руданського і дует – учасники капели Остап і Олеся Кіндрачуки на сцені ВДНГ (Виставка досягнень народного господарства). Фото справа – Зустріч після концерту на ВДНГ: Остап і Олеся Кіндрачуки з письменником і кобзарем Миколою Литвином та керівником Ялтинської капели Олексієм Нирком.

* * *

27.11.1988 р. я і Олексій Федорович Нирко на запрошення керівника ініціативної групи, бандуриста і науковця Анатолія Гришина прибули в Київ, у лекторій Києво-Печерської лаври на установчі збори кобзарів України.

Газета «Культура і життя» в №49 за 4 грудня 1988 р. помістила обширну інформацію під назвою «Та й зліталися орли на велику раду», в якій автор В. Чудний назвав збори кобзарів «всеукраїнською радою» та підкреслив, що це «подія першорядної ваги в культурному житті республіки — перший з’їзд кобзарів».

Учасниками зборів, крім їхнього ініціатора Анатолія Гришина, були кобзарі і бандуристи: Г. Ґриштопа (Одеса), О. Чуприна з могили Т. Шевченка (Канів), Василь і Микола Литвини, Г. Ткаченко, М. Будник, С. Гнилоквас, П. Супрун, А. Бобир, М. Гвоздь, юний Роман Яницький (всі кияни), В. Нечепа (Чернігів), М. Нечипоренко (Житомир), М. Баран, Людмила Посікіра, тріо бандуристок під керівництвом Марії Сороки (всі львів’яни), О. Нирко і О. Кіндрачук (Ялта), М. Василюк (Ізмаїл). Всього 25 учасників. Всі ми складали плани відродження кобзарських традицій. Світились із середини якимось невідомим раніше піднесенням і … натхненно грали й співали, спочатку там же, в лекторії, для себе, а в наступні три дні розійшлися по київських майданах і вулицях з бандурами, як це було заведено в Україні до «червоного» терору, коли люди спрагло живились хвилями пасіонарної енергії, закодованої в старокозацьких інструментах.

Такими були мої перші кроки до кобзарювання в столичному мегаполісі України, при яких одночасно відбувались задушевні знайомства з широким колом кобзарської еліти України. Завдяки участі в кобзарському фестивалі “Пісенний вернісаж-90” 1990 року і в кобзарських з’їздах в 1996, 1999, 2004 роках в Києві я не тільки познайомився з величезною кількістю кобзарів, бандуристів, діячів культури України, але й добре вивчив місця і умови проживання й кобзарювання в столичному мегаполісі. А це, в свою чергу сприяло тому, що, будучи уже пенсіонером, я з 2007 року всі прохолодні місяці від листопада до травня кожного року мігрував до Києва, де в підземних переходах метрополітену навіть в дощові і морозні дні мав змогу поширити свій кобзарський сезон на увесь рік.

* * *

В листопаді 2007 року погода сприяла моєму кобзарюванню в Києві і я грав найчастіше біля Головпоштамту, де завжди було багато перехожих, грав і на Хрещатику. Саме там моїм знайомим став машиніст-будівельник Сергій Івах, який майже щодня, повертаючись з роботи. зупинявся послухати мою бандуру. А будучи ще й пристрасним фотографом, Сергій зафіксував не лише мене з бандурою на сходах біля Головпошти, але й бігборд з моїм зображенням на одній з київських вулиць.

Через деякий час до нас з Сергієм приєднався ще один постійний шанувальник мого кобзарювання, Андрій Мацьків — за фахом інженер-комп’ютерник, а за покликанням щирий український патріот-активіст, закоханий в фольклор та історію України. До 2014 року нас трьох єднала щира дружба, а потім Сергій виїхав з Києва, а наша дружба з Андрієм стала ще міцнішою і не раз переростала в творчу співпрацю. Саме йому я завдячую появі аудіо-альбому “Остап Кіндрачук – козак-бандурист”, появі інтернет-сторінок з популяризацією мого кобзарювання, появі моєї літописної біографії “Книги пісень і мандрів…” тощо. Пізніше Андрій приїздив погостити до мене й моєї дружини Тамари в Ялту, а дружба наша поширилась на всю решту нашого життя.

Сам Андрій Мацьків так записав свої враження від нашої зустрічі:

Було 12 жовтня 2008 року, на Майдані Незалежності громадські активісти робили пам’ятний захід в честь Покрови і героїв УПА, зокрема запалили ватру пам’яті генерала Шухевича. Після заходу я з Сашком Задорожнім гуляв по Майдану і побачив старого козака, який з речами піднімався з підземного переходу метро Майдан Незалежності. Коли я повертався повз Головпоштамп, то зауважив, що цей чоловік сидить з бандурою і грає, а навколо нього зібрались слухачі. Ми теж зупинились послухати, я завів знайомство — кого як звати, хто і звідки. З’ясували, що ми земляки. Так і почали спілкуватись. Я інколи увечері спускався від М Театральна на Майдан і слухав Остапа, інколи задавав питання по змісту і походженню пісень. Деякі пісні були мені добре знайомі, деякі я почув в іншій обробці, багато було нових. Через пісні, які я знав по-своєму, а Остап виконував по-своєму — в нас зав’язались творчі інтереси. Зимою 2008-2009 років я приходив вечорами до Остапа і записував на мобільний телефон його пісні, а потім ввечері прослуховував, деякі записував у свій зошит-пісенник №2.

Питання по диску «Остап Кіндрачук — козак бандурист». В мене самі пісні ідуть з датою 9 січня 2009 року, а перший запис був 16 січня 2009 року. 28 січня 2009 року я зробив на сайті http://www.pisni.org.ua сторінку Остапа Кіндрачука з його біографією, пізніше додав і фото. 18 березня 2010 року було додано першу пісню Остапа Кіндрачука «Битва під Конотопом».

З Сергієм Івахом ми познайомились восени 2009 року (перше моє фото, зроблене Сергієм, 20.12.2009 р.). Він перед тим ходив по Дніпру на чайці «Спас» з козаками і мав псевдо «Око» й носив чуб. Наша фотосесія втрьох 16 травня 2011 року.

Поїздка в Ялту була 25-26 травня 2013 року.

Остап Кіндрачук Дані ввів: Андрій_UA 28.01.2009 Битва під Конотопом Пісню ввів: Андрій_UA 18.03.2010

Фото 30.12.2018 р. Минули роки. У Андрія з’явилась дружина Марійка (на фото – зліва), а потім синок Назарко, він на руках в Андрієвого друга Олександра Москаленка, який на фото справа стоїть зі своєю дружиною Лесею. Всі вони, без винятку, стали не лише моїми щирими друзями, але й моїми добрими ангелами-охоронцями в зимові місяці, коли в підземний перехід Майдану Незалежності, де я кобзарював, стікалась різна публіка, від представників інтелігенції до бездомних.

* * *

Грудень 2008 року. Під-час мого кобзарювання в підземному переході Майдану Незалежності біля мене зупинився київський кобзар-побратим Богдан Островський для милої бесіди, як це він робив багато разів, побачивши мене з бандурою. Сам він завжди кобзарював коло Історичного музею в Києві і лише в теплу пору року. Крім кобзарювання, він ще захоплювався модерним релігійним вченням Льва Силенка і його ” Мага Вірою” і навіть якось умовив мене прийти на зібрання громади Рунвіри, де він вів Священну годину в статусі рунтата, тобто священнослужителя. Мене подібні ритуали цікавили виключно, як прояви релігійного фольклору і я обмежувався лише рідкісними візитами як на зібрання нео-язичників, так і на християнські богослужіння. 26.10. 2020 року я з жалем дізнався з інтернету, що в розпал пандемії ковід-19 Богдана Островського не стало.

* * *

Світлина кінця січня 2011 року. Киянин Олександр Зайченко, адвокат, щодня повертаючись з роботи, завжди зупинявся перед входом в касовий зал метро “Майдан Незалежності”, щоб послухати одну-дві пісні в моєму виконанні під бандуру. Познайомившись зі мною, він інколи фільмував своєю відео-камерою мої пісні. Ми заприятелювали і він іноді приводив своїх друзів послухати мою бандуру, серед яких одного разу була викладачка білоруської мови Надзія Старовойтова. Коли я заспівав українську народну пісню “Ой, чий то кінь стоїть”, пані Надзія зі своїм срібноголосим сопрано підхопила її зі мною, але по-білоруськи. Наш дует із задоволенням зупинилось слухати широке коло перехожих, а я попросив її передати мені білоруський текст пісні і потім з успіхом виконував її сам. А пан Олександр пізніше, в квітні 2014 року зняв на відео на Хрещатику 5 моїх пісень — “Червона калина”, “Не тумани з моря, не тумани”, “Українці, братове мої, обніміться”, “Сміються, плачуть солов’ї”, “Прикрасився місяць багрянцем” — і помістив їх в інтернеті на Ютубі.

* * *

З польським поетом і мандрівником Лєшеком Бронґелем моє знайомство відбулось під-час мого кобзарювання в 1997 році у Львові, в перші роки незалежності, коли Україну накрила хвиля рекетирських “прихватизацій” на всіх соціальних рівнях суспільства. В своєму вірші Лєшек передав власне враження від нашої зустрічі на фоні тодішньої бурхливої соціальної атмосфери.

З оголошення в інтернеті:

30 maja 2011 roku o godzinie 15 w Kijowie w Muzeum Książek i Druku Ukrainy (na terenie Ławry Kijowsko-Pieczerskej) odbędzie się wieczór autorski Leszka Brągiela i koncert Tarasa Kompaniczenki Spotkanie z poezją i muzykąna prezentacji ksiażki Leszka Brągiela “Wędrówki po Ukrainie”

30 травня 2011 року о 15й годині в Києві в Музеї книги і друкарства України ( в Києво-Печерській Лаврі) відбудеться авторський вечір Лешка Бронгеля і концерт Тараса Компаніченка. Зустріч з поезією й музикою на презентації книги Лешка Бронгеля «Мандрівки Україною».

Zapraszamy Ласкаво просимо

30.05.2011 р. Минали роки. Ми з Лєшеком, як давні друзі, часто бачились в Польщі на фестивалях “BuskerBus” в 1999-2010 роках. А в травні 2011 року, під-час мого кобзарювання на Київському Хрещатику мене побачив ще один друг Лєшека кобзар Тарас Компаніченко якраз перед презинтацією збірки поезій Лєшека Бронґеля “Мандрівки Україною”, яку він організував у Музеї книги і друкарства України. Лєшек зрадів невимовно і запросив мене з бандурою до участі в презентації, оскільки в його книжці є вірш про мене і присвячений мені. Тож на світлині ми вдвох з Лєшеком зафіксовані репортеркою Ларисою Громадською під-час презентації, де я почергово з Тарасом Компаніченком виконав низку пісень, в т. ч. “Ой, у Криму на риночку” і “Чого сумуєш, Україно”.

* * *

14.12.2011 р. На вечорі пам’яті кобзарського Пан-Отця Олексія Федоровича Нирка до його 85-рв Музею театрального, музичного та кіномистецтва України. На світлині зліва направо: кобзар Тарас Компаніченко, вчена-фольклорист Лідія Орел, дочка Олексія Федоровича Мирослава, я – бандурист О. Кіндрачук, бандуристка і науковець Тетяна Лобода, колишній дисидент Євген Пронюк, кобзар Тарас Силенко..

* * *

“Серед сірого байдужого натовпу, серед чужинецької мови і музики у столичній підземці Майдану Незалежності щовечора тужить-плаче бандура і лунають пісні про героїчне минуле України… То мандрівний кобзар, козак Остап Кіндрачук намагається пробудити від сну українців…

Остапа Кіндрачука можна впізнати здалеку: кубанська черкеска, майстерно укладені сиві вуса, довгий чуб, у вусі сережки (рівносторонній козацький хрест і тризуб у сонці). Козак з діда-прадіда, Остап Кіндрачук постійно мандрує Україною, побував у різних країнах, тому в репертуарі (понад 170 історичних пісень!), окрім українських, є пісні польською, німецькою, татарською, болгарською та ін. мовами. Він багато читає, захоплюється історією України, вивчає традиції своїх предків. Окрім того, 75-річний кобзар «на ти» з комп’ютером ось уже третій рік, по інтернету спілкується з рідними і друзями.

Саме на Майдані Незалежності ми й зустрілися з кобзарем…” — це вступне слово журналістки Лариси Громадської з м. Бориспіль до її інтерв’ю “Кобзарювання — мій спосіб життя”, яке вона взяла у мене 04.01.2013 р. й опублікувала спочатку в своїй газеті “Ринок Бориспіль” № 803, 11 січня 2013 р. а пізніше ще в декількох загальноукраїнських газетах і навіть в районній газеті “Край” мого рідного міста Городенка (№ 24 (1307), 18.06.2015 р., але вже під назвою “Остап Кіндрачук: “Мама в мене козацького роду””. Повний текст інтерв’ю — за посиланням https://borinfo.com.ua/boryspil-products-news-2013-01-357-6/

Закінчується це інтерв’ю запитанням пані Лариси і моєю відповіддю: — Про що мрієте? — Дочекатися, що пробудиться характерницький дух українців.

Треба відзначити, що невдовзі, під кінець 2013 року дух козаків-характерників яскраво проявився на Євромайдані і переріс в Революцію Гідності та зміцнів у наступні роки, про що пані Лариса не раз згадувала, коли бачила мене з бандурою в центрі Києва. Ось один із записів до світлини на її сторінці ФБ за 17.01.2019 р.

Лариса Громадська 17.01.2019 р.. Завжди РАДІЮ зустрічам з мандрівним кобзарем, мудрою Людиною Ostap Kindrachuk Я Вас люблю!

6 Ви, Zonia Haydymowsky, Taras Sylenko

Коментар Ostap Kindrachuk Пані Ларисо, у нас з Вами – духовно споріднені душі ! Будьмо ! 💖

* * *

Весною 2002 року, кобзарюючи у Львові, я познайомився з німецьким туристом, музикантом і фотографом з Баварії Гайнцем Бауером. Якось так складалось, що його туристичні маршрути часто пересікалися з моїми шляхами кобзарських мандрів в результаті чого ми з ним бачились і фотографувались по кілька разів у Львові й Києві, а епізодично — у Ялті, Одесі й Кракові, Зрештою ми, як це не дивно, стали справжніми друзями, попри те, що він не знав української мови, а я не знав німецької. Він часто приїжджав до Києва, де його приваблювали оперні, опереткові і балетні вистави і він тоді поселявся разом зі мною в дешевому готелі, де ми спілкувались дивовижною сумішшю з тих кількох десятків німецьких, українських, польських, англійських і російських слів, знання яких у нас з ним співпадали. Наприкінці 2013 року Гайнца привабили події Київського Євромайдану і він протягом тижня фіксував їх, не забуваючи при цьому й про мене.

Зліва — Гайнц зі мною на Хрещатику в травні 2012 р. Справа — 29.12.2013 р. — ми з Гайнцем на місці мого постійного “зимового” кобзарювання в Києві

іі

29-30.12.2013 р. фото-сюжети з Гайнцем Бауером на Євромайдані.

* * *

04.11.2013 р. на моїй ФБ-сторінці з’явився запит на дружбу від україномовного мешканця міста Міссіссауґа штату Онтаріо Петра Шкільника. Я відповів згодою, оскільки мене завжди цікавила доля канадських українців. Стали переписуватись — він народився в українській родині на території Польщі, а кілька років тому емігрував до Канади. За фахом — будівельник. Приймає участь в культурному житті української діаспори Канади. З нашої переписки Петро знав, що в листопаді 2013 року. я кобзарював у Львові, а на початку грудня переїхав до Києва, де мене “накрили” події Євромайдану. Згодом і Петро написав, що прибуде в Київ і з розпитувань дізнався, що мене з бандурою він завжди може знайти в підземному переході Майдану Незалежності.

04.01.2014 року Петро Шкільник у статусі канадського волонтера прилетів літаком у Київ з гуманітарною допомогою для Євромайдану, а пізно увечері знайшов мене в домовленому місці, коли я вже закінчував кобзарювати (фото зліва). Уяву Петра ще під-час переписки зі мною полонив створений мною образ козака-бандуриста, тож прибувши в Київ, він у козаків Євромайдану придбав для себе уніформу Чорних Запорожців, а потім багаторазово фотографувався в ній на пару зі мною і з майданівцями. На фото справа — ми з Петром на вулиці Інститутській в день Різдва, 7 січня 2014 р.

* * *

Січень 2014 року. Мою бандуру слухає активіст Євромайдану Ілля Гайдук, який на початку війни на сході України був у числі 40 десантників ЗСУ, які разом з 9 членами екіпажу загинули в літаку ІЛ-76, збитому 14 червня 2014 р. найманцями ПВК “Вагнер” при наближенні до аеропорту “Луганськ”. Загибель усіх 49 військових стала найбільшою на той час одночасною втратою Збройних сил України за увесь період незалежності.

* * *

Беручи участь в польських фестивалях “BuskerBus” майже щоліта в 1999-2010 роках, я дружив з багатьма учасниками, серед яких був і молодий щуплий поляк Матеуш Демпковський, який був на голову нижче від мне і пробував свої акторські сили в жанрах клоунади. В 2014 році, в розпал подій Революції Гідності, Матеуш Демпковський в складі польської волонтерської групи привіз у Київ вантаж гуманітарної допомоги і несподівано 4 лютого побачив мене з бандурою в підземці Майдану Незалежності. Від радості він мало не задушив мене в своїх медвежих обіймах, оскільки на цей раз його богатирська статура виявилася на голову вищою від мене.

Світлина і запис вражень Матеуша Дембковського взяті з його сторінки на ФБ:

Mateusz Da-ski разом з Ostap Kindrachuk перебувають в ЄвроМайдан – EuroMaydan. 5 лютого 2014 р. · Kyiv ·

Najprawdziwszego Kozaka z krwi i kości Ostap Kindrachuk poznałem jeszcze jak miałem 10 lat i zacząłem na festiwale artystów ulicznych. Niejednokrotnie można go było spotkać m.in. na wrocławskim rynku. Wczoraj spotkałem go po kilku latach grającego w pasażu pod ЄвроМайдан – EuroMaydan Przybył tu z początkiem grudnia i każdego dnia gra od popołudnia do wieczora. Świat jest mały, a myślałem że mało rzeczy już mnie wzruszy tego dnia :#MisjaODF | #MyZWami | #EuroMaidan | #Ukraina | #Kijow

Найсправжнісінького козака з крові та кості Ostap Kindrachuk, я зустрів коли мені було 10 років і я починав брати участь у фестивалях вуличних артистів. Часто можна було зустріти його між іншими на Вроцлавському ринку. Вчора зустрів його через кілька років, коли він грав у переході під ЄвроМайдан-EuroMaydan. Він прибув сюди на початку грудня і грає кожного дня від обіду до вечора. Світ маленький, і я думав, що вже мало що зворушить мене того дня 🙂

#MisjaODF | #MyZWami | #EuroMaidan | #Ukraina | #Kijow

* * *

В середині квітня 2014 року в Києві, в готельному номері разом зі мною поселився японець. Його привів сусід, що мешкав поряд з готелем, який перед тим просив чергову адміністраторку поселити делікатного і ввічливого журналіста з Токіо разом з таким же доброзичливим постояльцем нашого недорогого готелю і вона вказала на мене. “Кен Каваґучі, японський журналіст, крім японської, спілкується англійською мовою,”– відрекомендував сусід свого знайомого мені й пішов у своїх справах. Оскільки я не знав японської мови, а лише кілька англійських слів, то протягом тижня ми ввічливо мовчали, що не заважало Кену іноді приходити до мене в підземний перехід і з цікавістю слухати мою гру на бандурі.

Там, у підземці ми сфотографувались на пам’ять. А ще, ми стали друзями на ФБ, поздоровляли один одного кожний раз з днем народження і Новим Роком. А через декілька років Кен знову побачив мене на Хрещатику і записав у себе на ФБ:

Ken Kawaguchі 4 березня 2020 о 18:57i

6年ぶりに再会出来ました。ウクライナ･コサック友人(Я зміг зустрітися вперше за 6 років з Українським козацьким другом)

* * *

05.07. 2014 року я кобзарював на Хрещатику і раптом… не повірив власним очам: київський кобзар-побратим Тарас Силенко явився біля мене в компанії з славними українськими бандуристами з далекої Австралії Петром і Нілою Деряжними. Після їх виступів на сценах столиці, він проводив їх по Києву, як гід, при чому спеціально повернув до місця мого кобзарювання, представив дорогим гостям, жартівливо назвавши мене «кобзарською окрасою Хрещатика»… Пізніше цей родинний дует ще приїжджав до Києва і зрештою ми стали друзями і постійно ведемо між собою переписку на ФБ.

Петро і Ніла Деряжні глибоко віруючі люди — ось як це виражається в нашій переписці: Peter-Nila Deriashnyj 08.06.21, 04:37 Бачите Остапе, Господь дає нам любов коли ми ближче до Нього підходимо, і коли Ніла і я бачили Вас вперше на вулиці Києва, то в нас серця билися гордістю та любов’ю.. І сьогодні часто згадуємо наші милі зустрічі..Дай Боже Вам кріпкого козацького здоров’я !

* * *

01.05.2016 р. — в цей день Великодня я подружився на ФБ з Олегом Слабоспицьким, Він — член правління Асоціації центрів української молоді НСКУ, а для мене ще й близький друг і разом з Андрієм Мацьківим та Олександром Москаленком він — третій “ангел-охоронець” при моєму кобзарюванні в підземці Майдану Незалежності. Проходять роки, а наша дружба міцніє… На світлині 13.11.2019 р. Олег прийшов поздоровити мене з днем народження і виклав це на своїй сторінці ФБ…

Олег Слабоспицький13 листопада 2019

🥳 Сьогодні привітав з 82-річчям Остапа Кіндрачука (Ostap Kindrachuk ). Ніколи не проходьте повз цієї унікальної людини, коли бачите її на вулиці, коли він грає на бандурі.
У Остапа дуже бурхливе життя – народився у Котиківці на Івано-Франківщині (Іван Вережак) піднімав цілину у Казахстані, переїхав до Ялти і 35 років працював моряком перевозячи людей за маршрутами Ялта-Сочі та Ялта-Одеса. З 1955 року почав грати на бандурі, відроджувати мистецтво гри на бандурі та українську мову у Криму. З 1993 року втративши роботу почав грати на вулицях Києва, Одеси, Львова, Ялти та ін. міст. Активно брав участь у відкритті музею, пам’ятнику та меморіальної дошки Лесі Українці у Ялті.
Тому не марнуйте нагоди зупинитись на хвилину і поговорити з живою легендою. А найкращим подарунком, який завжди просить Остап – щоб Крим став знову Українським. І це неодмінно буде так! А поки подарував Остапу неймовірний альбом Ukrainer. #Крим #Україна #Бандура

435 Andriy Matskiv, Марія Семенюк та ще 433 12 коментарів 22 поширення

Коментарі

Борис Ковтонюк Я добре пам”ятаюйого. Всілякихгараздів!

TetyanaShvydchenko Многая літа!

HelenaDzygun Дякую за розповідь👍

TymishMartynenko-Kushliansky Дякую! Неймовірна людина! Завжди намагаюсь підтримати його гривнею, коли зустрічаю на Майдані

MykolaGorbachevskyi Ти дуууже молодець, Олеже! Дякую!

Оксана Клименко-Міськова Прикраса та коштовність Києва 😍

Тіна Північ Дякую Вам за опис біографічний. ) З часів революції, коли ця людина із дня в день перебувала на місці подій.. як бачу його, завжди відкликається всередині приємністю бачити знову) тому підтримую дуже і теж радісно бачити і цікаво читати

Тіна Північ Гарне чутливе фото

Andriy Ivanets Пан Остап був не просто моряком, а капітаном – водив катери з Ялти на Кавказ і у Одесу! Він гордість нашої кримської громади українціів!

Олег Слабоспицький Andriy Ivanets саме так) згоден)

Andriy Matskiv Так, пане Андрію, і це вже вказано в рукописі автобіографії Остапа )

Костя Галамага 14 листопада о 01:11 · Десятки разів бачив цю людину в Ялті у 2004-2010 рр., останні роки три бачу в Києві. В Криму на набережній Ялти гра на бандурі викликала сильні емоції, рефлексію, було не можливо пройти повз не зависнувши на якийсь час. І завжди була цікава його доля: хто, звідки, чому та як? Дякувати Олег Слабоспицький трохи розкрив це питання.

Приєднуюсь до привітання з 82-річчям Остап Кіндрачук (Ostap Kindrachuk)!

* * *

іі

З вересня 2017 року я підтримував приятельські стосунки з молоденьким студентом-першокурсником історичного факультету КНУ Богданом Морговським. Скромний, тихий, але цілеспрямований, закоханий в історію України, а ще має «хоббі» — виліплює невеликі скульптурки з пластиліну, пробує свій нахил до малювання в іконописі, пише вірші. Приходив часто слухати мою бандуру, а коли переслухав майже увесь репертуар, попросив дозволу виліпити з натури скульптурку Остапа з бандурою. На світлині 08.12.2017 р. Богдан творить свій маленький шедевр (зліва), а справа — готовий витвір.

Земляки-кримчани в Києві.

Ще 26.10.2013 року український підприємець і активіст із Євпаторії Сергій Вікарчук перед тим, як організувати в своєму місті величний мегамарш в День Вишиванки, запросив мене через ФБ-мессенжер приїхати з бандурою в Євпаторію щоб взяти участь в цьому патріотичному заході. Кобзарюючи на той час в Києві, я не зміг поїхати і ми просто залишились друзями на ФБ. Аж через рік, коли в Криму відбулись бурхливі події, Сергій з родиною переїхав до Києва і 09.11.2014 року ми зустрілись з ним на Хрещатику, де я кобзарював. Побачивши напередодні на ФБ повідомлення про день народження Сергія, я його поздоровив, чим він був несказанно здивований і бурхливо відреагував в коментарях до світлини на своїй сторінці ФБ.

Сергій Вікарчук разом з Ostap Kindrachuk перебувають в Киев Хрещатик. 9 листопада 2014 р. · Kyiv ·

109 Ви, Александр Польченко, Лариса Громадська та ще 106 29 коментарів 1 поширення

Irma Tzareva прекрасны!
Сергій Вікарчук Дякуємо всі разом)))
Mark Myronchuk Назар, твой батя? Н. К.
Андрій Миколайович До речі цей кобзар з Ялти.
Сергій Вікарчук Ми з Остапом Юрковичем знайомі були до цього фото заочно, приголомшило те, що при цій зустрічі Остап Юркович не просто мене впізнав, а ще й привітав з наступаючим днем народження. Оце мегалюдина.
Marharyta Zhujkovaа де Остап Юркович зараз? у Львові він буває, ми його бачили минулого року.
Сергій Вікарчук Коли ми зустрічалися він дуже хотів до онуків та правнуків в Крим.
Але майдан дуже все змінив і в Криму не дуже безпечно. Але я бачив відео і він таки наважився.
Пишаюся, що знаю таку людину.
Єлік Дуда-Дудинська Все прекрасные))
Я тоже помню этого дедусю летом; а сейчас он тоже там?
Marharyta Zhujkovaі ми знайомі з ним. Пречудовий дідусь.
Ирина Никитюк Когда он играл на бандуре в парке Ливадийского дворца-резонанс был оглушительным!!!!Музыка трогала до глубины души!!!
Сергій Вікарчук Цікаво, а як люди реагували в цей раз?
Ирина Никитюк раша подходила-пыталась ему читать нравоучения,о чем то спорить…Администрация-бегала с вопросами Что делать??Как поступить?Пытались запретить..
Ирина Никитюк На следующий день туда поехала няша
Сергій Вікарчук Ну так це ж не вписується у програму руського міра((
Galya Pavlovna Красотища то какая!
Ирина Колпакова В этом году все так же как всегда восхищались исскуством, вообще не помню случая. чтобы кто-то запрещал красоту! Вы уж поостереглись бы напраслину возводить. Говорять аукается.
Сергій Вікарчук Ірино Феліксовно я не зрозумів?
* * *

07.05.2014. Фото зліва — українська малярка Ольга Самойлік, народжена в Ялті. В Києві займалась організацією виставок і реалізацією своїх картин. Випадково побачила мене з бандурою на Хрещатику, зраділа землякові, гру якого запам’ятала ще з дитячих років у Ялті. Сфотографувались на пам’ять, після чого Оля, проходячи мимо, часто зупинялась послухати мою бандуру. 13.01.2017. На фото справа — ялтинська українка Ольга Кратко, щира приятелька моєї доньки Олесі. Після подій 2014 року разом з своїм чоловіком, дочкою і сином живе в Києві. Тут ми інколи бачились під-час мого кобзарювання.

* * *

27.07.2015 року біля мене й моєї бандури несподівано з’явився відомий кримський культурний діяч, активіст Товариства української мови ім. Т. Шевченка, журналіст, ведучий українських телепередач у Криму “Млин”, “Рідна хата”, “Чарівний кужелик” Олександр Польченко. Після 2014 року він переїхав з Криму і поселився в дочки під Києвом. Після нашої зустрічі пан Олександр ненадовго поїхав у справах до Сімферополя і попутно передав у редакцію газети “Кримська світлиця” допис “Київ очима кримчанина” (31.07.2015 р.), де згадав і про нашу емоційну зустріч.

…Я спустився на Хрещатик і раптом неподалік станції метро почув звуки бандури. Через невеликий натовп, який обступив кобзаря, я почув слова пісні:

О, принесіть, як не надію, то крихту кримської землі. Я притулю до уст її, і так затихну, занімію…

Боже! Сльози накотились на очі! Перехопило подих! Я стояв і мовчки слухав. Кобзар закінчив співати, перехожі розійшлися. І тоді після короткої паузи сивочолий козак повільно підвів на мене очі, подивився декілька секунд, ніби щось згадуючи, і тихо, майже пошепки сказав: «Польченко…». Тепер вже очі від сліз заблищали не тільки в мене, а й у кобзаря… Так, це був наш кримський кобзар, ялтинець Остап Кіндрачук, який вже багато років узимку мандрує світом зі своєю бандурою та українською думою. А влітку він завжди повертався додому в Крим, до Ялти. Це — перше літо, коли його не бачать на ялтинській набережній.

Остап відклав бандуру і посипались запитання: як Крим, як дружина, як друзі, як «Кримська світлиця»? Зав’язалась розмова, ми вже не звертали увагу на перехожих і голосно ділились інформацією та спогадами про спільне кримське минуле. Пригадали, як відкривали товариство української мови в Криму, про його першого голову — поета Данила Кононенка, про відкриття українських класів у Сімферополі, Ялті, Феодосії. Також Остап згадав Олексія Нирка — популяризатора кобзарства в Криму та на Кубані, якого при Сталіні за гру на бандурі та пісні про Мазепу ув’язнили на 25 років — як «буржуазного націоналіста». Коли ж за Хрущова його випустили, він знову в Ялті організував капелу бандуристів, до якої і потрапив Остап Кіндрачук. Згадує, як Олексій Нирко, навчаючи усіх бажаючих, казав: «Єдина умова, — щоб ми спілкувались рідною українською мовою, бо без української мови бандура — це мертвий предмет». «То що змінилось для кримських українців?» — із сумом запитав кобзар. І сам відповів: «А нічого, ми там знову українські націоналісти»…

…Я повертався до Криму, а над Хрещатиком далі лунав голос кобзаря: «Запрягайте, хлопці, коней, не ховайтеся в кущах». І згадав, як колись Остап Кіндрачук сказав: «Мрію у поході, в мандрах померти. По-козацьки. Мені не страшно, адже я з оселедцем, а ганьбити його не маю права. Кожен вікінг мріяв померти із мечем у руці, а я мрію — з бандурою»…

Остапу Кіндрачуку вже виповнилось 78 років! Хочеться побажати йому прожити ще стільки ж, адже у козаків-характерників не одне життя! Як писав великий Тарас Шевченко: «Ось де, люди, наша слава! Слава України!».

Олександр ПОЛЬЧЕНКО Сімферополь-Київ Липень 2015 р.

До 2014 року у Криму 10 разів проводився заснований кримським поетом Данилом Кононенком і редакцією газети “Кримська світлиця” щорічний літературний конкурс “Ми — діти твої, Україно”, мета якого — пошук і нагородження талановитих, але нікому не знаних дітей в номінаціях: українська поезія, проза, публіцистика, об’єднаних темою Українського Криму. В 2015 році проводити цей конкурс у Криму стало неможливо і редактор “Кримської світлиці” Віктор Качула та співорганізатор конкурсу Олександр Польченко перенесли його в Київ, на 2016 рік, де він став 11-м Кримським і 1-м Всеукраїнським конкурсом “Ми — діти твої, Україно” ім. Данила Кононенка. При підготовці і проведенні цього конкурсу наступного року, Олександр Польченко запросив мене взяти участь у фінальній церемонії вручення нагород переможцям конкурсу і виданих збірників з їхніми творами. Я погодився, 17.04.2017 р. піснями під бандуру зустрічав юних переможців при вході в Театр на Подолі і потім брав участь у концерті для них в залі театру. Організаторам моя участь в фіналі конкурсу припала до душі і пан Олександр запрошував мене на нього щовесни, аж поки коронавірусна пандемія не “накрила” Україну.

іі

17.04.2017 р. Фото зліва — я серед фіналістів 12-го Кримського і 2-го Всеукраїнського літературного конкурсу “Ми — діти твої, Україно”.

Надрукований збірник цього конкурсу (він у центрі) починався світлиною, на якій я з бандурою находжусь серед юних авторів і вступним словом Олександра Польченка: Ранковий Великодній обливаний понеділок 17 квітня на Андріївському узвозі. Біля входу до Київського академічного драматичного театру на Подолі сидить сивий Кобзар – ялтинець Остап Кіндрачук і співає “Думу про Крим”. Лине звук бандури по Андріївському вниз до Контрактової, аж до самого Дніпра.
Цього дня з усієї України до столичного театру на Подолі з’їжджалися переможці дванадцятого Кримського і другого Всеукраїнського конкурсу “Ми – діти твої, Україно!” імені кримського поета Данила Кононенка.
Приємно вражені переможці конкурсу та їхні батьки заходять до глядацької зали, яка поступово заповнюється.

10.04.2018 р. На фото справа — мій виступ перед переможцями 13-го Кримського і 3-го Всеукраїнського літературного конкурсу “Ми — діти твої, Україно”, а його надрукований збірник — нижче (в центрі).

іі

30.04.2019 р. На фото зліва — мій виступ з бандурою для переможців 4-го (14-го) Всеукраїнського конкурсу “Ми — дати твої, Україно” ім. Д. Кононенка. На фото справа зі мною — співорганізатор і модератор конкурсу Олександр Польченко і його дружина Алла Петрова, членкиня конкурсного жюрі. Її діяльність в статусі голови кримського Товариства української мови, ведучої української програми “Два кольори” на кримському радіо і керівника заснованої нею української театральної студії юних кримчан “Світанок” після 2014 року стала неможливою. Тож після владнання житлових умов вона незадовго до цього літературного конкурсу нарешті переїхала з Сімферополя до свого чоловіка.

Треба відзначити, що ці літературні конкурси дали мені можливість з творчим піднесенням відпочити душею в мікросередовищі Українського Криму, атмосферу якого творили мої друзі-однодумці кримчани Олександр Польченко, Алла Петрова та інші члени жюрі:– так же кримчани: організатор конкурсу, редактор “Кримської світлиці” й поет-пісняр Віктор Качула, письменник і публіцист Валентин Бут, письменниця Олена Сайчук, поетеса Галина Литовченко, письменниця Світлана Тараторіна, сценарист Ольга Лещенко, журналіст Віктор Стус, письменник з Ужгорода Олександр Гаврош і голова жюрі киянин, виходець з Донбасу поет Василь Марсюк. А ще більше кримської атмосфери додавала творчість юних учасників конкурсу, яка за висловом ведучого, явила собою духовний місток між Кримом і Україною…

* * *

28.08.2018 р. Є люди, у спілкуванні з якими я просто «раюю», настільки близькими є наші погляди на життя, на минуле-сучасне-майбутнє, на мистецтво, політику і на все інше. Так я відгукувався раніше про свого земляка-односельця Івана Романюка. І ось саме таким співбесідником з перших же хвилин «живого» знайомства в цей день явився мій земляк-кримчанин Андрій Іванець. Пан Андрій, як і я, до самозабуття закоханий в Український Крим. Як і я, який в підцензурні радянські роки намагався в пресі хоч трохи висвітлити українські сторінки Криму – пан Андрій, як учений-історик, автор історичних монографій, робить це на декілька порядків вищому рівні. Навіть тема кримськотатарсько-українського єднання у нас виявилась спільною. Я своїми піснями, а пан Андрій разом з іншими кримськими активістами своєю громадською діяльністю – не даємо забути світові і українцям кримський біль України…

— Я бачу ми з вами настроєні на одну хвилю, — зробив підсумок нашому знайомству і пан Андрій. Він закликав мене долучатись до діяльності осередків кримських українців у Києві, а на прощання подарував свою тільки-що видану книжку про змагання кримських татар за свою державність і їх намагання заручитись підтримкою Української Народної Республіки в 1917-18 роках XX ст.

Увечері я прочитав на ФБ враження свого нового друга-земляка від цієї зустрічі, яке почало «обростати» коментарями наших спільних однодумців.

Andriy Ivanets з Ostap Kindrachuk. 29 серпня 2018 о 23:22 ·

“О принесіть як не надію,
То крихту кримської землі:
Я притулю до уст її
І так застигну, так зомлію…”

Своїм прочитанням класичних рядків Олександра Олеся “зачепив” сьогодні на Хрещатику патріарх кобзарства з Ялти, колишній капітан Остап Кіндрачук.
Він як перелітний птах. Тільки його вирій – це Київ, бо літо проводить на південному березі Криму, а восени його колоритну постать із надійною подругою – бандурою – можна побачити в центрі столиці.
Вже кілька днів після довгої перерви як спів кримського кобзаря можна почути біля Майдану. Остапу Юрійовичу понад 80 років, проте він пам’ятає чималу кількість народних пісень і дум, віршів класиків і наших сучасників…
Многая літа, пане Остапе!#українці_Криму #кримські_українці

9 коментарів 68 поширень 134Ви, Andriy Matskiv, Олег Слабоспицький і 131 інша особа

Коментарі

Oleksa Nosanenko А я соромлюсь підходити до нього. Тільки віддаля іноді зупиняюсь, щоб послухати бандуру…

Ostap Kindrachuk Пане Олексо ! Сором”язливість залишмо звичайним людям , а в козаків , як кажуть стратегічні партнери — no problem 🎶🤣🇺🇦️ !

Oleksa Nosanenko Ostap Kindrachuk будемо вввжати, що я Вас періодично прикриваю із засідки 😁😁

Лариса Кравець Остапе Юрковичу! Дуже тішить серце знову Вас бачити хоча б на світлинах! Тримайтеся яко мога довше та несіть людям свою пісенну Любов!!! Сил Вам та надхнення❤️

Демяненко Олександр Крим ,це Україна!!!це моя земля!!!

Александр Польченко Мої вітання, друже.Крим знову на Хрещатику.

Світлана Чабан-Чайка Доводилося грати і співати з ним на одному з концертів з нагоди проведення з’їзду НСКУ. Цей правдивий Кобзар співає серцем. Дует “Собор” (м.Кам’янець-Подільський).

Mira Nyrko Остап Кіндрачук коли бачу вас з бандурою, то наче тато покiйний досi зi мною!

Andriy Ivanets Вчора в розмові згадували Вашого тата. Царство Небесне і вічна пам’ять йому!

Mira Nyrko Andriy Ivanets дякую, менi дуже приємно знати, що э люди, якi про тата згадують!

Andriy Ivanets Mira Nyrko Він стільки зробив, що його пам’ятати будуть довго. Музей, книги, учні – великий і світлий слід. Олексій Федорович – гордість кримського українства! І не тільки кримського…

Mira Nyrko Andriy Ivanets сльози навертаються вiд ваших сл

Ostap Kindrachuk А для мене, відколи не стало мого кобзарського Пан-Отця, Ялта на половину опустіла і так і не знайшлась людина, яка змогла би заповнити цю порожнечу !…💔

Nelly Vitaly Многая літа Вам, пане Остапе, у доброму здравії жити й побачити звільнення рідного Криму 🙏🏻🇺🇦

Саша Фешко Вітаю мого друга, міцного здоровя!

Alex Kosinski Слава герою-кобзарю!

Nelly Vitaly Сергій Вікарчук-Євпаторійський тепер просто зобов’язаний переказати Остапу Юрковичу всі вітання, оскільки люди писали і не знали, шо це не справжня сторінка 😉

Сергій Вікарчук поширив допис у групі ★ Кримські Українці ★. 30.08.2018. 13 год ·

Ostap Kindrachuk жива легенда, приклад наслідування, старійшина кримських українців . Друзі за ініціативи нашої команди Кримські Українці створено сторінку Кіндрачук Остап Юркович – прошу підтримати сторінку і поставити відповідну оцінку творчості одного з видатних сучасників кобзарського мистецтва в Криму.
На моє особисте переконання Ostap Kindrachuk легенда нашого часу.
Я хочу багато. Основна мета це популяризація і інформаційна підтримка всіх видатних постатей українського Криму.
Прошу підтримати лайками, репостами, оцінками і коментарями.

* * *

Наступив день 08.10.2018 р.. день обумовленої з Олександром Польченком зустрічі в Кримському Домі з письменниками – гостями з Криму. Я прийшов заздалегідь, щоб у вестибюлі, перед входом в зал, зустрічати дорогих гостей срібним дзвоном своєї бандури Зазвучали пісні з мого репертуару про Крим – «Ой, у Криму на риночку», «Не тумани з моря, не тумани», «Дзвенить струна, бандура плаче», «Коли із нашої Ялти відплив я вдаль», «Від сонячного Криму до синіх Карпат».

Коли всі зайшли до залу, я слухав вітальні слова господарів Дому, виступи гостей-письменників, та й сам зі сцени привітав земляків підбадьорливими словами. Використавши «космічну» термінологію, я казав, що хоча «планета Крим» тимчасово перебуває в полоні «чорної діри», і багато кримчан, стали вимушеною діаспорою, розсіяною по «галактиці з назвою Україна», але рано чи пізно Крим повернеться на свою «орбіту». Закінчив виступ піснею на слова Данила Кононенка – «Українці, братове мої, обніміться в позабутому богом Криму…».

Про все це й інше організатор зустрічі Олександр Польченко розповів на своїй сторінці ФБ.

Александр Польченко разом з Valentine But та 4 іншими особами. 08.10.2018.

Зустріч письменників з Криму членів НСПУ розпочалась в Кримському домі рівно о 16 годині .Хочу зазначити ,що перед початком Остап Кіндрачук грав на бандурі і співав козацькі пісні а поряд з ним лежала збірка переможців Всеукраїнського літературного конкурсу “Ми діти твої Україно” імені кримського поета Данила Кононенка та лист бумаги на якому було написано що іде збір на книжку переможців 2018 року. Дякую пану Остапу і тим хто поклав гривні. Було приємно що зал Кримського дому був заповнений – це означає що Крим болить не лише кримчанам що там проживають, але і столичній інтелігенції На початку присутні подивились кліп -пісню “Наболіло у душі Накримилось” слова , музика та виконання автора Віктора Качули, який на жаль приїхати не зміг але його пісня все за нього сказала Про роботу кримської організації НСПУ розповів голова Михайло Вишняк .Михайло Якович також презентував свою книжку про Тараса Шевченка. Олександр Польченко розповів про літературний конкурс “Ми діти твої Україно” імені кримського поета Данила Кононенка та презентував збірку переможців за 2017 рік а також збірку спогадів про Данила Кононенка “Цю землю я любив” Перед присутніми виступили і презентували свої твори -Віктор Стус прозаїк член НСПУ ,заслужений журналіст України м. Сімферополь, поетеса Галина Литовченко з Бахчисарайського району, яка прочитала свої нові поезії, про життя в Криму про Кримську Світлицю в мережі та про свою поезію і публіцистику розповів Валентин Бут з Чорноморська, Катерина Степчин поетеса з Ленінського району АРК не тільки читала свою поезію але й заспівала пісню на свої вірші, Єва Пономаренко поетеса з Армянська емоційно прочитала свою поезію про сьогоднішній Крим .На завершення перед киянами виступив із своїм поетичним словом поет гуморист Анатолій Потієнко . Приємно було бачити що кияни тепло приймали гостей з Криму. Роман Кухарук вітаючи кримчан пообіцяв що “Український клуб” завжди готовий надати площадку кримчанам для літературної дискусії. Не пропустив літературний захід Петро Васильович Вольвач -сьогодні кримський переселенець якого всі кримчани пам”ятають як симеренкознавця , голову кримської організації НТШ. Петро Васильович долучився до літературного свята кримчан і також прочитав свою поезію минулих літ.

* * *

14.10.2018 р. кобзарюючи, як завжди, на Хрещатику, я одночасно спостерігав величний марш — 15 тисяч учасників різних патріотичних організацій. Вони зупинялись при вулиці Інститутській, щоб вшанувати пам’ять Героїв Небесної Сотні.

І саме в цей час до Остапа підійшли дві юні студентки КНУ ім. Т. Шевченка з факультету журналістики – Анастасія Шепелєва й Марія Шелєхова, україномовні вихідці з окупованого Донбасу. На ФБ Настя подружилась з Остапом ще в 2016 році, а недавно домовилась з ним щодо інтерв’ю в поєднанні з фото- і відео-з’йомками. Все це мало стати частиною їхньої дипломної роботи з назвою «Загартовані» — про життєві історії декількох людей, патріотично налаштованих до України. Остапові стало цікаво, як мешканки Донбасу з типовими для росіян прізвищами інтерпретують поняття українського патріотизму, і він погодився. Розпитувала Остапа Настя, а Марія лише фотографувала, при тому не один десяток разів. При шумі й галасі від учасників маршу на Хрещатику відео-зйомки були неможливі.

Аж в наступному році, через кілька місяців Остап отримав від студенток (уже випускниць) повідомлення у вигляді тексту інтерв’ю і 40 світлин (нижче — початок і кінець об’ємного інтерв’ю)

Anastasia Shepeleva 12.06.2019, 12:13 Бандурист з Ялти: «Головне – завжди лишатися українцем»

Його бачили всі, хто хоч раз гуляв Хрещатиком. Він привертає увагу не лише іноземних туристів, але й українців, які звикли чути його гру на головній вулиці столиці. Але він не простий вуличний музикант. Історія життя 81-річного Остапа Кіндрачука захоплює. Народжений на Івано-Франківщині чоловік, нащадок українських козаків, зробив більше для українізації Криму, ніж будь-яка українська влада. Й навіть після анексії 2014 року пан Остап продовжує грати українські пісні на вулицях Ялти попри небезпеку. Про спільне й відмінне у житті сучасного і радянського Криму, Революцію Гідності, сприйняття бандури в Криму, питання цензури та постмайданну Україну – у нашій розмові…

“…я пишаюсь тим, що Україна вистояла, незважаючи на всі випробування історії. Зараз я живу в очікуванні, що все-таки з’явиться отой богом даний Гетьман, який зуміє об’єднати всю енергію розрізнених українських партій, як колись ми вчили в Маяковського, «в один громящий кулак», і тоді досягнемо свого».

Пан Остап певен, головне правило в його житті – залишатися українцем у будь-яких обставинах.

«Я був щасливий, коли в радянській Ялті розрослась українська громада і чекаю, що таке чудо рано чи пізно повториться. А поки я чекаю, я залишаюсь українцем і діти мої – українці. Ми усі розмовляємо між собою рідною мовою. Нас асиміляція не стосується»,- переконує Кіндрачук.

Анастасія Шепелева

Ostap 13.06.19, 01:57 Настусю , дякую ! Ти справжня ! Живи довго і будь щаслива !

Anastasia Shepeleva Вам сподобалось? Я дуже рада! Дякую Вам за довіру та історію. Щиро рада знайомству! Будьте здорові!

Anastasia Shepeleva 14.06.19, 14:53 Добрий день! Хочу Вам ще раз подякувати) Ми вчора з Марією захистились на 100

Ostap Ура ! Від душі поздоровляю ! І хай все ваше майбуття буде на 100 !

Настя Шепелєва, як і десятки інших студентів з університетів Києва, Львова, Кракова, Вроцлава і Познаня, які захистили свої дисертації й дипломи на інтерв’ю, взятих у Остапа і його бандури, залишилась назавжди в колі його друзів на ФБ.

* * *

10.12.2018 р. В підземному переході, при вході в метро «Майдан Незалежності» відбулась зворушлива зустріч з головою Котиківської сільради Іваном Вережаком. Він приїздив у Київ отримати урядову нагороду «За особливі досягнення в розбудові України», але перед поверненням додому, знайшов пів-годинки для спілкуання з кобзарем-земляком. Передав мені пан Іван вітання від котиківчан, і просив мене по можливості приїхати в рідне село зі своєю бандурою на святкування Дня села Котиківки в липні місяці. На пам’ять Іван Михайлович причепив на мою козацьку черкеску біля серця значок «Герб Котиківки». Пробував він зафільмувати мою гру на бандурі, але гамірна обстановка станції метро не сприяла якісному звуку відео, зате світлина гарно відобразила нас обох за хвилину до прощання. А ввечері на ФБ я ще раз переживав всі нюанси свого неординарного контакту з рідною Котиківкою в особі її щирого достойника, включивши сторінку Іван Вережак зі світлиною і текстами запису.

Іван Вережак 10.12.2018. 9 год ·

Зимовий вечірній Київ має таке особливе місце, перехід Метрополітену перед входом на станцію Майдан Незалежності, там кожного дня після 16.00 год., можна зустріти непересічну особистість, вихідця із Котиківки (Котиківська сільська рада), патріота та Кобзаря за покликанням, пана Остапа Кіндрачука (Ostap Kindrachuk) який із своєю вірною подругою – бандурою, виконує пречудові українські пісні. Кілька разів будучи у Києві, не мав нагоди зустрітись, та от сьогодні пощастило. Пан Остап вже дуже старенький, за 80, проте без пісні та гри на бандурі не уявляє свого життя, пройшов з нею не один десяток років “пліч о пліч”. При зустрічі, передав палкі вітання всім односельцям-Котиківчанам з прийдешнім Різдвяними святами.
п.с. Від себе додам, якщо хто буде у Києві у зимовий час, то пана Остапа можна зустріти саме у переході метро, в теплу ж пору, він грає на Хрещатику, у районі між метро Хрещатик та пам’ятником Бандуристові на Майдані Незалежності…

4 коментарів 3 поширення 135 Ви, Любов Левінська, Галина Кіндрачук і 132 інші особи У захваті Коментувати

Ostap Kindrachuk Шановний Іване Михайловичу, Ви – людина ,наділена неймовірною енергією ! Витримати без відпочинку дорогу з дому до Києва,”варитись” увесь день в урядовому “казані”, а перед виснажпивим поверненням додому на Котиківку уділити дорогоцінний час старій кобзарській “догораючій свічці”,тобто мені і ще встигнути викласти все це на ФБ – треба бути залізно-витривалим ! Хай же Ваша енергія і витривалість завжди буде з Вами при реалізації Ваших державницьких і особистих задумів.! ! !

Petro Koshkin Ще в теплу погоду зустрічав пана Остапа біля Михайлівського та Андріївського Собору

Іван Вережак Petro Koshkin пан Остап, більшу половину свого життя прожив у Криму, от тільки як Крим анексували, то перебрався до Києва…

Petro Koshkin Я ніколи не міг собі навіть подумати, що то наш земляк

Іван Вережак Petro Koshkin я теж його колись там зустрічав, але не знав… Ото світ тісний…

На пам’ять про цю неординарну зустріч з Іваном Вережаком залишилась світлина і відео. https://www.youtube.com/watch?v=oDnOH8zUu4M

* * *

17.03.2014 р. в колі моїх друзів на ФБ з’явилося ім’я Анфіса Букреєва-Стефко, з якою особисто я не був знайомий, а на сторінки ФБ нас привело спільне зацікавлення темою українського козацтва.

Аж 22.01.2019 р. під-час мого кобзарювання при вході в метро, з протилежного переходу з’явилась молода, русявоволоса, по зимовому одягнена дівчина і, побачивши кобзаря, зупинилась там же, під протилежною стіною. Вона якось напружено слухала мої пісні – одну, другу, третю…

— Щось вона ніби подібна на когось із моїх «фейсбучних друзів», подумав я. А коли вона мовчки підійшла до чохла від бандури й поклала купюру, я не дуже впевнено запитав: «Анфіса?!».

– Та вона ж! Вона! – весело засміялась Анфіса Букреєва-Стефко.

Я піднявся й щиро, по козацьки привітав дівчину-козачку, бо саме такий образ склався в моїй уяві про неї внаслідок її дописів, та епізодичного спілкування з нею на ФБ. Там вона на світлинах найчастіше фігурувала серед новочасних козаків під-час різних святкових заходів, чим, власне й «спровокувала» мій запит на ФБ-дружбу. Вона – Писар Запорозького Війська Низового, полковий писар у Національній Раді офіцерів України; вона – журналіст, відео-блоґер і… поетеса, у віршах якої – тематика козацької розкіш-волі, лірика і сьогодення. Багато часу проводить в мандрах…В даний момент Анфіса повернулась із Польщі і по дорозі до метро несподівано «спіткнулась» об мене. Від несподіванки вона спочатку ніби розгубилась, бо ж, як сама висловилась: «і подумати не могла, що побачу тут вас!». Але журналістська хватка швидко взяла верх і Анфіса скерувала на мене відео-камеру, попросивши щось заспівати. І я, намагаючись пересилити піснями гамір підземелля, натхненно виконав дві пісні — «Туга за Кримом» за Олександром Олесем, та «І кров, і жах, і смерть, і відчай…» Ліни Костенко. В результаті її зйомок через два дні на стрічці новин ФБ, і в мене на Мессенжері з’явились два її відео-фільми. Перший фільм, де я виконую свої пісні, починається титрами: «Бандурист Остап Кіндрачук співає про Україну, про свій рідний Крим. Спиніться, послухайте українці!». https://www.youtube.com/watch?v=4gmkMDAFC-4

А другий фільм – це мікс із різноманітних кіно-кадрів, ніби вихоплених з усіх сфер давнього і сучасного життя України. Ці кадри калейдоскопом проносяться під звуки маршової стрілецької пісні «Йде січове військо», яку за кадром виконує кобзар Тарас Компаніченко. Але кожний раз перед словами приспіву: «Як поборем воріженьків і т.д.», з’являється розспіваний бандурист Остап Кіндрачук так, ніби це він виконує всю пісню. https://www.youtube.com/watch?v=skrhEDo0f98

Нижче — світлина і запис взяті з сторінки на ФБ Анфіса Букреєва-Стефко

Анфіса Букреєва-Стефко разом з Taras Sylenko та 10 іншими особами. 22.01.2019

На 100 років Соборності України. Київ.
Пам’ятна зустріч з бандуристом, Остапом Кіндрачуком. Ця людина робить більше для Незалежності та Соборності ніж будь-який президент України коли робив. Він єднає душі українців рідною мелодією, піснею. Дай Боже Тобі, Батьку, Лебединого віку та журавлиного крику!
Та ще. Заспівати скоріше на вільній, єдиній козацькій Державі – Україні! До якої долучаться, знаю, ще й старі її землі, прадавні! ТАК… Ті землі, де козацька кров у серці українському, у душі вільній – ще говорить.. Відчуй свою душу, дух вічний – Українцю!
Єднайся з добрими людьми, рідними тобі й Україні! Бо лише так ТИ переможеш! Борися за свою Землю… Лише в Україні – тобі Доля прописана! Йди з мечем до ворога та не чекай на напад – сам бери за горло підлоту та зраду. Тут ти господар. Ніхто інший. Земля сама обирає собі народ, та лише нарід, що здолав у єдності ворога й неправду , що став нацією – навіки керуватиме Святою Землею, якою була й є Україна.

Анфіса Букреєва-Стефко

70 Ви, Анфіса Букреєва-Стефко, Aleksandr Smak та ще 67 3 коментарі 32 поширення

Коментарі Aleksandr Smak Вітання побратиму.

Ostap Kindrachuk Дякую, Анфісо ! В твоїх грудях б”ється гаряче козацьке серце, а в твоїх віршах живе щира козацька душа ! Тож хай так буде многая-премногая літа ! БУДЬМО ! 💖

* * *

14.04 2019 р., під-час мого кобзарювання на Хрещатику, несподівано з’явилась давня знайома — шанувальниця моєї бандури Ірина Косовська. Раніше, коли я місяцями й роками кобзарював у Львові, Ірина, будучи студенткою, годинами мовчки простоювала коло мене, жадібно слухаючи мої пісні. І лиш тепер я дізнався, що моє кобзарювання спонукало Ірину самій взяти в руки бандуру, щоб власною грою тішити свою душу…

Нижче — Світлина і запис зі сторінки на ФБ Ірина Косовська

Ірина Косовська14 квітня 2019 р. ·

Коли повільно йдеш Києвом бо ще достатньо часу до поїзда і цілком несподівано зустрічаєш бандуриста Остапа Кіндрачука. Хоч і не одноразово бачила Вас у Львові, ніяк не встигала зробити спільне фото. Ostap Kindrachuk дуже рада цій зустрічі.

56 Taras Kaljandruk та ще 55 коментар Lydia Macewich Шкода що не малась свою бандуру! Дует!!.

* * *

30.05.2019 р. Світлина зліва — на Хрещатику в мене відбулось знайомство з цікавою жінкою з Канади Feigala Khaverman, судячи з прізвища можливо з єврейським корінням. Вона жваво спілкувалась українською мовою з галицьким акцентом і безуспішно намагалась познайомити мене зі своїм 6-річним синком, якого так же називала… Остапком. Але малий Остапко був надзвичайно сором’язливий і ховався за найближчі лавки і каштани. Видно він був вражений тим, що на світі крім нього є ще один Остап, та ще й з неймовірно довгими вусами… Започаткувавши з нею дружбу на ФБ, я дізнався, що Feigala Khaverman це її фейсбучне псеудо, а насправді вона — Євгенія Татаренко, працює вчителькою в українській школі в Канаді і близько знайома з моїм другом-художником Норбертом Іваном з м. Торонто та іншими моїми канадськими друзями-українцями.

19.10.2019 р. Світлина справа — я кобзарював на Хрещатику біля магазину Київстар. Стеля магазину зовні являлась одночасно терасою для мешканців поверхом вище. Там, у господарів тераси в цей час гостювали двоє українців з Канади, Адам і Єва Стець – брат і сестра. Уже в сутінках вони знімали зверху заповнений людьми Хрещатик й почули внизу під собою звуки невидимої бандури. І тільки зійшовши вниз, вони побачили мене, познайомились, після чого Адам сфотографував мене зі своєю сестрою. Виявилось, що у нас багато спільних знайомих і в Канаді, і в Україні. Вони ще декілька разів провідували мене і назавжди стали моїми друзями на ФБ.

* * *