Архивы Написане про мене й мою родину - Сторінка 2 з 2

Моє безіменне “інкогніто” в друкованих виданнях.

Написане про мене й мою родину | 0 коментарів

Мої безіменні фото-зображення в якості ілюстрацій.

В Україні

Газета “ЛЬВІВСЬКА РЕКЛАМА” за 17.06.1999 р.

Альбом “Україна: її не можна не любитити (Київ, 2007)

Пасхальна брошура УПЦ МП (Київ, 03.03.2008 р.)

Ілюстрація обкладинки історико-краєзнавчих нарисів Григорія Гуртового “Волинь – край козацький”, (Луцьк, 2009 р.)

Зверху – ілюстративне фото на обкладинці “КОЗАКОЛОГІЇ” (Київ, 2016 р.). Нижче – путівник по Львову (Львів, 2002 р.)

Фоторепортаж про прем’єру російського фільму “Тарас Бульба” в журналі “ОТДОХНИ” (Київ, 14.04.2009 р.). Цій прем’єрі мою бандуру слухали Богдан і Остап Ступки, Лесь Сердюк, Ольга Сумська та інші кіно-зірки.

Ілюстративне фото в музичному журналі (Київ, грудень 2014 р.)

Малюнок з моїм зображенням у шкільному посібнику.

Ілюстрація в англомовному київському тижневику (28.01.2011 р.)

Ілюстрація в дитячій книжці “ЗРОСТАЄМО УКРАЇНЦЯМИ” (Харків, 2017 р.)

Ілюстрація в альбомі Сергія Пущенка “Портрети добровольців на війні” (Київ, 2018 р.)

Газета “ДЕНЬ” за 29.01.2015 р.

За кордоном.

Німецький путівник “КРИМ”, де моє фото – серед інших мешканців Криму (Берлін, 1995)

Японський путівник країнами колишнього Радянського Союзу на 1997-98 р.р., де моє фото – на сторінці, присв’яченій Ялті і підписом по японськи: “Людина, яка грає на бандурі”.

Російськомовний путівник “ҐДАНСЬК – МІСТО МОЄЇ МРІЇ” (Ґданськ, 1997 р.), де я сфотографований на вулиці в Сопоті як “Украинскиий “дід””

Польський путівник по Львову (Варшава, 2001 р.), де моє фото підписане: “Бандурист, знаний з вулиць Кракова і Львова”.

Німецький путівник “МАЗУРИ” (Вельтбільд, 2005 р., де я сфотографований на вулиці м. Ґданська.

Тадеуш Філяр “БІЛЯ ПІДНІЖЖЯ ВАВЕЛЬСЬКОГО ЗАМКУ – українська діаспора в Кракові у 1918-1939 роках” (Краків, 2004 р.) з моєю світлиною на обкладинці.

Угорський путівник по Кракову. (Будапешт, 2008 р.) з моїм фото і підписом по угорськи: “Краківська вулиця”.

Польський релігійний журнал “ЄДНІСТЬ” за травень-червень 2006 р. (Краків) з моєю світлиною

Німецький путівник по Кракову. (2007 р.), де я зображений, як вуличний музикант у Польщі.

Англомовний журнал “ЕКОНОМІСТ” (14.11.2008 р.) з моєю світлиною.

Нідерландське туристичне видання країнами Азії і Східної Європи, де моє фото – на сторінці, присвяченій Україні (2009 р.)

Японсько-український календар 2011 р., де моє фото символізує День українського козацтва.

Українсько-іракський календар 2013 р. з моїм зображенням.

Я на обкладинці книги: Никита Аверин. “Крым-2. Остров Головорезов”. Жанр — постапокаліптична фантастика. Москва. 2014 р.

Польський путівник по Україні і Криму (2001 р.) з моєю світлиною на обкладинці.

Ілюстрація з моїм зображенням в польському журналі “ХВИЛИНА ДЛЯ ТЕБЕ” (Краків, 06.05.2004 р.)

* * *

Поетичні присвяти та інше.

Написане про мене й мою родину | 0 коментарів

Поетичні присвяти.

Присвяти в книжках.

З ялтинським українським поетом Іваном Куницьким мене зв’язує багаторічна дружба, започаткована під-час нашої спільної діяльності в Ялтинській “Просвіті”. Якось їдучи з ним тролейбусом, я розповів йому про казахстанський період мого життя, після чого з’явився цей вірш-присв’ята.

* * *

З Лєшеком Бронґелем моє знайомство відбулось під-час мого кобзарювання в 1997 році у Львові, в перші роки незалежності, коли Україну накрила хвиля рекетирських “прихватизацій” на всіх соціальних рівнях суспільства. В своєму вірші Лєшек передав власне враження від нашої зустрічі на фоні тодішньої бурхливої соціальної атмосфери.

* * *

Присвяти в газетах.

В пешій половині листопада 1997 року, кобзарюючи в м. Рівному, я познайомився з педагогом-маестро по класу бандури і поетом Анатолієм Грицаєм, який під враженням нашого знайомства склав декілька надзвичайно зворушливих віршів-присв’ят.

У “Кримській світлиці” за 23.01.1998 р. крім вірша-присвяти А. Грицая, є ще й зворушливе поздоровлення ялтинської активістки і поетеси Світлани Кочерги…

* * *

Написане про мене, але без згадки про моє ім’я.

З поетом Василем Мартиновим я не був знайомий. Але нема сумніву в тому, що образ бандуриста у цьому вірші поет створив під враженням від мого кобзарювання. І хоча згадка про люльку у вірші є поетичним домислом, зате незаперечним фактом є те, що багаторічним кобзарюванням біля Лівадійського палацу займався один-єдиний бандурист — Остап Кіндрачук, який очевидно якось потрапив у поле зору поета.

* * *

У 2004 році я кобзарював у Кракові. Будучи ревним шанувальником газети “ДЕНЬ”, я запам’ятав обличчя багатьох авторів, чиї мініатюрні фото публікувались поряд з їхніми дописами. Тож не дивно, що серед слухачів, які обступили мене з бандурою, я впізнав авторку газети Клару Ґудзик, тепло привітався з нею і задушевно поговорив. Потім, через рік я прочитав про нашу зустріч у книжці Клари Ґудзик з її спогадами про минуле.

* * *

Незадовго до Помаранчевої Революції я декілька разів приїжджав до Києва і кобзарював у підземному переході Майдану Незалежності. Можливо там мене бачила видатна українська поетеса Ліна Костенко і потім згадала про це в одному з епізодів свого прозового роману “Записки українського самашедшого”. З багаторічної практики мені відомо, що, по-перше, київські кобзарі-бандуристи в цьому переході не кобзарюють, по-друге, ніхто в той час, крім мене, не виконував прилюдно пісню “Червона калина” і, по-третє, ніхто, крім мене, не виступав у костюмованому образі козака-бандуриста. Тож, прочитавши цей епізод у романі, я з високою мірою вірогідності тішив себе можливою причетністю до зображеного авторкою другорядного образу “жебрака з такими шляхетними старокозацькими рисами”…

* * *

У березні 1974 року, виступаючи з бандурою перед письменниками в ялтинському Будинку творчості Літфонду, Олесь Гончар не тільки подарував мені свій роман «Циклон» з автографом, але і з задоволенням прийняв запрошення погостити у мене вдома. Саме тоді він почав працювати над новим романом «Берег любові» і мабуть тому розмовляв зі мною, не розлучаючись з блокнотом, до якого постійно щось записував.

Пізніше, в 1976 році, я купив роман “Берег любові” і впізнав у ньому … себе, та ще й у двох персонажах. Так, перший з них — курсант Батумської морехідки Сашко так же, як і я, привіз додому виміняний у лаборанта на пляшку коньяку глобус зоряного неба, щоб не забувати здобутих там астрономічних знань.

Інший персонаж, гуцул Оксен в точності так, як і я, в дитинстві виводив кобзаря на сцену сільської читальні, а будучи дорослим, замерзав у Казахстані наодинці із своїм трактором, а своє житло прикрасив тими ж самими речами, що і я — свою «хрущобу»: гуцульським костюмом, який «у шаховці під шклом грає барвами», гуцульськими топірцями, бандурою і таким іншим. Щоправда, я не змайстрував свою бандуру, як Оксен і нічого не розказував письменникові про свого батька, який на той час був живий і здоровий, а в романі … Оксенів батько чомусь загинув. Хоча загалом твір оптимістичний.

* * *

Деякі публікації з різних сайтів.

Написане про мене й мою родину | 0 коментарів

Деякі згадки про мене й мою родину в інтернеті.

До 02.10.2010 року спроби моїх дітей (Натана, Олесі й Назара) та деяких друзів залучити мене до інтернет-спільноти натикались на мою вперту недооцінку цього епохального винаходу людського генію. А цього дня, 2 жовтня 2010 року мій син Натан на екрані свого ноутбука показав мені сторінку якоїсь туристичної фірми (travel), а на ній розповідь молодої незнайомки під псевдо “commerset” під заголовком “KATCHA (бандурист-путешественник). Вона ділилась зі своїми друзями деякими відомостями про… мандри моєї особи, ілюструвала розповідь моїми фото, знятими в різних містах і закликала їх допомогти виявити побільше інформації про мене й мої маршрути.

Потім син показав, як через пошукову строку інтернету знаходити інформацію взагалі, і зокрема — зв’язану з моїм прізвищем. Я зазнав шокового потрясіння, відкривши про себе багато інтернет-публікацій, а так же безліч відповідей на всі мої зацікавлення. Завдяки сину Натану, а пізніше — дітям Олесі, Назару і внукам Сашкові й Данькові, я продовжую щодня збагачувати себе новими відкриттями в чарівному світі інтернет-павутини, компенсуючи таким чином дефіцит справжніх мандрів, спричинених ковід-епідемією, воєнними потрясіннями і… старістю…

Нижче приведені деякі інтернет-публікації, починаючи з “фатальної” — САТСНА (бандурист-путешественник).